Розділ «Нова історія»

Улітку 1610 р. поляки підійшли до Москви і завдали поразки царським військам. Шлях на столицю було відкрито. Шведські найманці розбіглися і почали грабувати місцеве населення. Це спричинило змову проти Василя Шуйського, котрого насильно постригли в ченці.

Владу в країні захопило угруповання з семи бояр на чолі з князем Федором Мстиславським - "семибоярщина", що проголосила московським царем польського королевича Владислава, а восени таємно впустила поляків у Москву. Тим часом на півночі держави господарювали шведи, які домагалися проголошення царем свого королевича.

На початку 1611 р. у Рязанській землі зібралося перше народне ополчення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим. До нього постійно приєднувалися люди. Весною ополченці підійшли до Москви. Там вибухнуло народне повстання, але інтервенти підпалили місто і згодом опанували ситуацію. Шведи увійшли в Новгород, воєвода якого визнав залежність від шведського короля Карла IX.

1611 р. у Нижньому Новгороді було організоване друге народне ополчення, яке очолили посадський староста Кузьма Мінін і князь Дмитро Поморський. Ополченці визволили від загарбників північні райони країни, а згодом і Москву.

1613 р. у Москві зібрався Земський собор, що проголосив новим царем шістнадцятирічного боярина Михайла Романова (1618-1645). З його правління бере початок нова царська династія, що правитиме в Росії понад 300 років.

Романови - боярський рід, з 1618 р. царська, а зі 721 р. імператорська династія в Росії. Предком Романових був боярин Андрій Іванович Кобила. Він мав п'ять синів, численне потомство яких поклало початок багатьом родам, зокрема роду Кошкіних (від прізвиська останнього сина Андрія Івановича - Федора Кошки). Федір Кошка мав чотирьох синів. У старшого з них - Івана - було стільки ж. Останній з них, Захарій, залишив нащадкам прізвище Захар'їних. Захар'їни поріднилися з царською сім'єю: дочка Романа Юрійовича Захар'їна -Анастасія - була в шлюбі з царем Іваном IV (Грозним). Родоначальником власне династії Романових став третій син Романа, боярин (з 1562 р.) Микита Романович, член регентської ради при останньому цареві з роду Рюріка "блаженному" Федорі Івановичу (1584-^1598). Під час Смути Романови, незважаючи на опалу, зуміли зберегти свій вплив серед боярства. За його почином на черговому Земському соборі російським царем був обраний 16-річний Михайло Федорович Романов. Перші царі з Романових покінчили зі Смутою, зміцнили й розширили державні кордони, підвищили авторитет Російської держави. 31721 р. Російська держава стає імперією, а першим її імператором - Петро І. Внаслідок матримоніальних (шлюбних) справ династія Романових у прямому чоловічому поколінні перервалася зі смертю онука Петра І - Петра II (1730), а після смерті Єлизавети Петрівни (1761) - і за жіночою лінією. Прізвище Романових присвоїли й наступні російські царі - представники Гольштайн-Готторпського коліна династії. Романови за трьохсотлітнє правління створили величезну багатонаціональну і могутню імперію загальною площею 22,4 млн кв. км. Як правляча династія припинили існування з перемогою Лютневої революції 1917 р. Після Жовтневого більшовицького перевороту частина династії, в тому числі цар Микола II та його сім'я, була розстріляна більшовиками, інша - емігрувала за кордон, нащадки якої живуть там донині.

Молодий цар одразу уклав мирні договори: у 1617 р. у с. Столбові зі Швецією, а 1618 р. у с. Деуліно з Річчю Посполитою.

Московська держава погодилася на деякі територіальні втрати, щоб у країні запанував спокій. Польсько-шведська інтервенція завершилася.

До середини XVII ст. вдалося подолати господарську розруху: відновилося землеробство, розвивалися промисли і ремесла, зростали міста як центри промислово-торговельного життя країни, виникли перші мануфактури в чорній металургії (на Уралі та поблизу Тули), зростали обсяги зовнішньої торгівлі, головними пунктами якої були Архангельськ (із Західною Європою) та Астрахань (з країнами Сходу).

Цар Олексій Михайлович (1645-1676) також намагався посилити самодержавну владу.

1649 р. Земський собор ухвалив нове зведення законів "Соборне уложення", в якому вперше зазначалися злочини проти церкви та царської влади. Навіть за незначну критику Бога і церкви передбачалося спалення на вогнищі. Особи, звинувачені у зраді або образі честі государя, підлягали страті. Остаточно юридично оформилося й кріпосне право. Над усіма державними справами наглядав Приказ таємних справ, діяльністю якого керував особисто цар.

Сталися зміни і в церковному житті. Патріарх Никон намагався піднести освітній рівень духовенства, вимагав хреститися трьома пальцями (відповідно до трійці - Бог-отець, Бог-син, Святий Дух), а не двома. Але ці реформи спричинили невдоволення в низах, що звикли до давніх обрядів. Крім того, Никон втручався у внутрішні та зовнішні справи держави, вважаючи, що "священство вище за царство", що призвело до конфлікту з царем. Никон залишив патріаршество. На Соборі, скликаному Олексієм Михайловичем, його було позбавлено сану патріарха, а згодом заслано до Сибіру. Втім більшість започаткованих ним церковних реформ було затверджено. Це зумовило подальший церковний розкол - відокремлення від російської православної церкви частини віруючих, які не погодилися з реформами Никона.

Після закінчення боротьби з іноземною інтервенцією перед Московською державою постали різні зовнішньополітичні завдання: повернення втрачених земель (насамперед смоленських і чернігівських), забезпечення виходу до Балтійського моря, захист країни від нападів кримського хана, подальше освоєння Сибіру і Далекого Сходу.

Спробу повернути Смоленськ Московська держава здійснила під час так званої Смоленської війни з Річчю Посполитою, але зазнала поразки.

1648 р. національно-визвольну війну проти Речі Посполитої розпочали українці на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Шукаючи воєнної та політичної допомоги, він звернувся до царя Олексія Михайловича. 1653 р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Україну "під високу руку царя" й оголосити війну Польщі. В Україну виїхало московське посольство на чолі з боярином Бутурліним. 1654 р. у м. Переяславі відбулися переговори козацької старшини з московськими посланцями, які обіцяли не втручатися в українські справи, шанувати місцеві звичаї, надати допомогу проти поляків і татар, натомість вимагаючи присяги на вірність царю. У березні того самого року до Москви приїхало українське посольство на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею, що підписало договір - так звані Березневі статті, за якими Україна входила до Московської держави на правах автономії.

Об'єднане московсько-козацьке військо рушило проти Польщі, але Олексій Михайлович підписав з Річчю Посполитою перемир'я, спокусившись обіцянкою польської корони. Це призвело до погіршення московсько-українських відносин. Особливо вони загострилися під час гетьманування Івана Виговського. Московська держава розпочала війну. 1659 р. відбулася вирішальна битва під Конотопом (на Чернігівщині), в якій російська армія зазнала нищівної поразки.

У Московської держави не вистачало коштів для ведення війн. Щоб поповнити казну, уряд царя Олексія Михайловича почав випускати мідні монети, наказавши використовувати їх за курсом срібних. Мідних грошей було так багато, що вони знецінилися. Одночасно швидко зростали ціни. Життя простого народу, передусім міських низів, значно погіршилося. У зв'язку з цим у Москві стався "мідний бунт". Уряд придушив його з особливою жорстокістю, але у подальшому мідні гроші не випускав.

Унаслідок зростання повинностей біднота тікала на Дон і ставала козаками. Навесні 1667 р. донських козаків до великих походів підбурив отаман Степан Разін, Його підтримала насамперед козацька голота. Разінці спустошили Каспійське узбережжя від Дербента до Баку, розгромили флот іранського шаха. З великою здобиччю через Астрахань і Царицин вони повернулися на Дон і отаборилися на о. Кагальник. Саме сюди почав збиратися простий люд, закликаючи Разіна заступитися за народ. Степан Разін з козаками пішов на Волгу і без бою здобув Царицин. У червні разінці підійшли до Астрахані. З допомогою посадських людей вони оволоділи містом. У "звабливих листах" Степан Разін закликав винищувати воєвод, бояр, поміщиків. До нього приєднувалися тисячі селян. У Московській державі розпочалася селянська війна, разінці оточили м. Симбірськ. Селянські виступи відбувалися на величезній території держави. На Середньому Дону та у Слобідській Україні діяв загін брата Разіна- Фрола. Розмах подій змусив Москву усвідомити страшну загрозу. Цар Олексій Михайлович направив до Симбірська армію і разінці, зазнавши поразки, відступили. Тяжкопораненого Степана Разіна його прихильники привезли на о. Кагальник. На Дону Степан Разін намагався зібрати нове військо, але козацька старшина зрадила його. Відважного отамана полонили і видали царському уряду. 1671 р. після жахливих тортур його стратили в Москві. Остаточно придушити селянський рух царю вдалося лише восени 1671 р.

У XVII ст. відбувалося активне освоєння Сибіру і Далекого Сходу. Козаки під проводом Семена Дежньова досягли східного краю Євразійського материка, який дістав пізніше назву мису Дежньова, а експедиція Єрофея Хабарова захопила Приамур'я.

Тридцятилітня війна (1618-1648)