Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Починаючи з Ф. Ніцше, у філософії культури розгортається контроверза, окреслена поняттями "аполлонівське – діонісійське", яка окреслює суперечливість буття культури, а тому конкретизує опозицію "культура – натура". На цій основі формуються символічна та інтуїтивістська стратегії розуміння культури. Перша стратегія філософії культури представлена іменами Е. Касірера, К. Леві-Строса, Фрезера, друга – іменами А. Бергсона, О. Шпенглера, М. Унамуно. X. Ортега-і-Гассет бажає розв'язати суперечність між цими стратегіями, висуваючи ідею "раціо-віталізму". М. Бердяев прагне знайти стратегію єднання культури і життя через критику культури як "об'єктивації".

Виходячи з того, що філософія культури досліджує культуру як специфічне буття, вона постає онтологією культури. При цьому слід розуміти, що буттєвість культурі як символічному світові надає людська екзистенція. Культура е виявленням екзистенції у творчій діяльності, а отже філософії культури значною мірою е філософією екзистенції. Це поєднує сучасну вітчизняну філософію культури з філософською антропологією в її світоглядно-екзистенційних виявах. Таким чином, у межі предмету філософії культури входять не лише ознаки культури, але й екзистенціали, що визначають творчу активність особистості: туга, жах, відчай, самотність, любов тощо. Виходячи з того, що культура є результатом граничного зусилля особистості, в якому вона звільняється від стереотипів буденності, філософія культури з необхідністю включає в свій предмет фундаментальні екзистенціальні виміри людського буття – буденне, граничне, метаграничне буття, виходячи в проблемне поле метаантропології.

Сучасна філософія культури є філософією локальних культурних світів та умов комунікації між ними. У результаті вона виходить на проблему архетипів культури. Це споріднює її з філософською антропологією в її етноантропологічних вимірах. Філософія культури є загально-методологічною основою культурології, в якій відбувається перехід загально-методологічних побудов у історико-культурну конкретику. Філософії культури зумовлює та синтезує розвиток низки філософських дисциплін: філософії мови, філософії міфу, філософії релігії, герменевтики тощо.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ – 1) філософські вчення, що займаються проблемою людини; 2) синонім філософської антропології; 3) у широкому смислі – синонім філософії як такої, тому що основна проблема філософії – проблема місця людини у світі.

Якщо філософію розуміти як складну систему відносин філософа, його тексту і світу, змістом якої виступає духовне розв'язання основного протиріччя своєї епохи і через нього – вічних трагічних протиріч людського буття, то на цій основі виникає усвідомлення глибинної тотожності філософії як такої і філософії людини. Філософія як така є насамперед вчення про людину і смисл її життя; лише через пошук смислу людського життя філософія може стати вченням про світ у цілому. Більш того, філософія завжди є філософією людини вже тому, що вона існує як філософія конкретного філософа, що осягає людське, його можливості та межі у світі.

Філософія як любов до мудрості, а тому буття мислення на межі, стає собою лише перетворюючись у любов до людини; при цьому справжня любов до людини можлива через усвідомлення меж людського, що перетворює філософію з метафізики в мета- антропологію.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ СТАТІ – галузь філософського знання, що досліджує стать як психологічній, соціально-культурній та екзистенційній феномени. Принципова відмінність філософії статі від психології або соціології статі полягає в комплексному підході до проблеми статі та розумінні її як феномену, що відображає духовні та душевні виміри людського буття.

Ідеї філософії статі досить повно представлені в історії європейської філософської думки, у якій феномен статі, як правило, пов'язується з феноменом любові. Платон розглядає стать як результат розриву і втрати андрогінної цілісності. В епоху

Відродження феномени статі та любові досліджують М. Фічіно, Л. Ебрео, Л. Пізано. Проблема статі посідає важливе місце у творчості А. Шопенгауера, який аналізує різницю між чоловіком та жінкою як самодостатньою та несамодостатньою особистостями. Ф.Ніцше у своїй філософії статі розглядає стать у контексті трансформації людини у Надлюдину. Проблемі з'ясування чоловічості та жіночості як метафізичних та психологічних принципів присвячена творчість О. Вейнінгера. В. Соловйов всебічно розглядає ідею Вічної Жіночості. В. Розанов висуває ідею третьої статі. Головною категорією філософії статі М. Бердяева є андрогінізм як духовно-творче єднання чоловічого та жіночого. 3. Фрейд розглядає стать як основу формування фундаментальних комплексів людської психіки – Едіпа та Електри. К. Юнг досліджує чоловічість та жіночість як архетипи колектівного позасвідомого.

Р. Мей описує проблему статі в контексті взаємодії любові та волі у внутрішньому світі особистості. Відносини статей на сексуально-біологічному та духовно-еротичному рівнях є предметом досліджень американського автора А. Лоуена. Американський дослідник Р.А. Джонсон займається вивченням глибинних аспектів виявлення чоловічого та жіночого на матеріалі античної та середньовічної міфології. К. Гілліган показує, що головна моральна проблема для чоловіків полягає в захисті прав на самореалізацію і вирішується на основі моралі справедливості, тоді як фундаментальна моральна проблема жінок – збереження взаємовідносин – вирішується на основі моралі любові та турботи.

Формування філософії статі як окремої галузі філософського знання відбувається на межі ХХ-ХХІ століть. У сучасній українській філософії вона може бути означена як одна з фундаментальних тенденцій метаантропології. Сучасна українська філософія статі передусім досліджує екзистенціальну стать – чоловіче та жіноче як духовність та душевність – у різних екзистенціально-особистісних вимірах буття людини: буденному, граничному, метаграничному (Н. Хамітов, С. Крилова). Чоловічість-духовність та жіночість-душевність розглядаються в цій традиції як екзистенціальні модуси, що є в кожній людині незалежно від її біологічної статі. Їх гармонійна чи дисгармонійна взаємодія спричиняє або актуалізацію особистості (див. андрогінізм), або її пригнічення, яке призводить до переживання внутрішньої самотності. Ці ідеї стали філософським підгрунтям актуалізуючого психоаналізу та андрогін-аналізу.

Філософія статі як галузь філософського знання досліджує екзистенціальну стать у її єдності з іншими виявами статі – біологічним, соціально-культурним та психологічним. Її предмет – складна та суперечлива взаємодія екзистенціальної статі з іншими її виявами. Інша справа, що екзистенціальна стать – це специфічний предмет філософії статі, який окрім неї не досліджує жодна інша дисципліна.

У сучасній Україні проблема статі вивчається крізь призму міфологем європейської культури (Л. Гармаш), аналізуються жіночі образи в мистецтві (І. Зубавіна), досліджуються екзистенціальні аспекти чоловічої та жіночої риторики (М. Препотенська).

Сучасні українські автори займаються також тендерними дослідженнями – вивчають соціально-псіхологічні проблеми статі (А. Алексеева, Ю. Галустян, І. Жеребкіна, Н. Зборовська, С. Павличко, Ю. Стребкова, Н. Чухим). Філософія статі є методологічною основою гендерних досліджень.

В сучасній філософії статі можна виділити три методологічні парадигми: бінарно-есенційну, бінарно-плюральну та синтетично-плюральну.

Бінарно-есенційна парадигма, передбачає жорстке роз'єднання чоловічого та жіночого шляхів буття. У найбільш яскравій формі ця парадигма виявляється в роботах 3. Фрейда та О. Вейнінгера. 3. Фрейд осмислює проблему статі й статевої поведінки як результат діяльності глибинно різних психологічних комплексів у чоловіка та жінки. О. Вейнінгер створює жорстку бінарну опозицію чоловічості як духу й жіночості як матеріального начала. У межах цієї парадигми перебувають й багато її критиків. Так, К. Хорні, просто замінює місцями чоловіче та жіноче у фрейдівській моделі. Мова тепер йде про своєрідний комплекс неповноцінності чоловіка, що заздрить жіночій здатності народжувати нове життя.

Згідно з бінарно-плюральною парадигмою, бінарність є неминучим результатом осмислення проблематики статі, більше того вона є фундаментальною ознакою людського, проте слід осягнути плюральність, яка криється за обома опозиціями. Так, наприклад, Е. Фромм, аналізуючи психологічні корені патріархальної та матріархальної культур, показує багатоманітність цих культур. Розгортаючи бінарно-плюральну парадигму, Ж. Лакан полемізує з Фрейдом, доводячи, що мова, а не тільки лібідо є мешканцем підсвідомості, а тому кожна підсвідомість є унікальною та потребує унікального спілкування, "звертання з бесідою".

Синтетично-плюральна парадигма, основана на осягненні можливості розв'язання суперечності чоловічого та жіночого в синтезі, враховуючи плюральність виявів такої синтези.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 36. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)