Найбільш відшліфовані формулювання вчення Фіхте відбиті в знаменитій праці з дуже виразною назвою: "Ясне як сонце повідомлення широкому загалу про сутність новітньої філософії. Спроба примусити читача до розуміння". Система Фіхте грунтується на трьох принципах:
• 1) Я є Я (Я = Я);
• 2) Я є не-Я (Я = не-Я);
• 3) таким чином, Я це єдність того й іншого (Я = Я + не-Я).
Що це означає? По-перше, необхідно мати на увазі, що "Я" Фіхте – це аж ніяк не індивід, не конкретна особистість, "як придумали, – пише Фіхте, – скривджені мною філософи, щоб подати моє вчення як практичний егоїзм"[1]. "Я" Фіхте – це абсолютне діяльне начало. Чому це так і який смисл у це вкладається, стане зрозумілим далі.
Мета Фіхте – створити вчення про принципи побудови будь- якої науки. Але головна риса справжнього знання – його систематична форма. Вона досягається тим, що всі положення науки виводяться з одного принципу, зв'язуючись і поєднуючись таким чином в єдине ціле. Отже, все повинно бути виведене з одного принципу. Але це перше основоположення науки повинно бути абсолютно достовірним: всі окремі положення науки набувають достовірності в системі і через систему, все, окрім першого, – інакше будівля науки буде зведена на піску.
З чого ж потрібно почати – яке основоположення було б абсолютно очевидним і безпосередньо достовірним? Таким, на переконання Фіхте, є самосвідомість: Я є Я. Як ми пам'ятаємо, ще Декарт заявляв, що сумніватися можна в усьому, окрім самого акту сумніву. Але Фіхте йде далі Декарта: декартівське "мислю, значить існую" – акт теоретичний, пізнавальний, у Фіхте ж ідеться про практичний, вольовий і творчий акт, в якому Я саме себе породжує. Не випадково акт самопізнання Фіхте називає Tathandlung – "діяння, що відбувається", – у цьому понятті зафіксований і результат ("справа") і сам процес ("дія").
Тепер стає зрозуміло, яким чином Фіхте вдалося позбутися "речі в собі": якщо все є "Я" – безперервна діяльність, "справа-дія", – то будь-яка річ є застигла, кристалізована діяльність, її відлита форма, продукт втілення і продовження "Я". Це і дає Фіхте підставу твердити, що Я = не-Я.
Отже, Фіхте підійшов до нового розуміння людини. За всіх часів робилися спроби звести сутність людини до природи. Просту констатацію створення людини за образом і подобою до Бога Фіхте вважає іншою крайністю. Істина ж полягає в тому, що людина – творення самої себе, продукт творчого самотворення.
Очевидно, не буде перебільшенням казати, що в особі Фіхте західне начало, західний Шлях Буття досяг апогею: це апофеоз активності, діяльності, неспокійності духу, навіть своєрідна агресія духу в його наступальному прагненні до втілення. Якщо визнати, що на другому полюсі – східна самозаглибленість, інтуїтивна споглядальність, то можна сказати, що саме Фіхте є втіленням західного типу мислителя в чистому вигляді.
Його ідеал невтомного діяльного творчого духу має величезну притягальну силу, невипадково Гельдерлін назвав Фіхте "титаном, який б'ється за людство". Водночас цей ідеал приховував у собі дуже суперечливі і небезпечні тенденції...
Парадокси свободи у вченні Фіхте
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"“ на сторінці 1. Приємного читання.
