Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Традицію мілетської школи продовжує Геракліт (біля 540 – біля 480 р. до н. е.). Він вважає, що першоелементом буття є вогонь. Проте Геракліт виходить за межі натурфілософії мілетців: вогонь у нього має, скоріше, символічний характер – він виражає процес постійної зміни реальності.

На думку Геракліта, весь світ коливається, немов вогонь, заперечуючи стійкі форми. Він наповнений становленням, що постійно руйнує буття і робить відносною будь-яку якість. Для того, щоб осягнути мінливий характер світу, Геракліт філософує метафоричною мовою, афоризмами з множиною сенсів, звідси його прізвисько "Темний".

Геракліту належить парадоксальний афоризм: "У ту саму річку не можна ввійти двічі". Дійсно, річка постійно тече, і людина, що знову входить у її води, застає щось інше. Тут схоплюється не тільки текучий характер об'єктивного світу, а й те, що людина у своєму сприйнятті одержує лише фрагменти реальності. Лише розум може об'єднати ці фрагменти в ціле і єдине буття. Проте це єдине буття завжди руйнується становленням, тому саме становлення виступає тим єдиним, що перетворює світ у ціле.

Становлення є результатом боротьби протилежностей. Ця боротьба надає становленню трагічний характер. "Гераклітівське становлення звичайно розуміється надто абстрактно і безневинно, надто спокійно і нетрагічно, – пише О. Лосев. – Але гераклітівське становлення дуже неспокійне, дуже напружене, дуже хвилююче"[1]. Геракліт говорить про війну як про граничне буття світу людей і богів: "Війна є батько усього, цар усього. Вона зробила одних богами, інших людьми, одних рабами, інших вільними".

Отже, вчення Геракліта ми можемо назвати релятивізмом, тому що воно припускає відносність будь-якої гармонії у світі і домінанту небуття над буттям (або, принаймні, їхню порівнянність). Релятивізм тут розуміється як традиція у філософії, що заснована на ідеї постійної мінливості буття, його нетотожності самому собі. Релятивістське світосприйняття, як правило, є основою матеріалістичної орієнтації у філософії.

Протилежну позицію займає представник школи елеатів Парменід (н. 540/39 або 515 р. до н. е.), учень філософа Ксенофана. Парменід виходить із Вічності і самототожності буття. Йому належить афоризм: "Буття є, а небуття немає".

Мінливий і непостійний світ, даний нам у чуттях – це щось ілюзорне, у справжній світ ми проникаємо розумом. Мислення дає нам можливість не тільки пізнати вічне й абсолютне у світі, а й злитися з ним.

Межі людини – це межі її чуттєвого сприйняття, межі чуттєво даного їй світу. Проникаючи за ці межі, наше мислення зливається з буттям. Тут Парменід актуалізує проблему, що згодом стане глибинним лейтмотивом західної філософії – проблему тотожності мислення і буття. Вільне від обмежень відчуттів мислення проникає в буття, наповнюючись його вічною свободою від метушливої мінливості. Звідси стає зрозумілим таке висловлення Парменіда: "Те саме є думка і те, про що думка".

Як бачимо, категорія буття в Парменіда близька до категорії Дао в даосизмі, у ній з'єднуються шлях окремої людини і шлях світу. Але є і розходження. Розуміння буття в Парменіда – результат переважно пізнавальної активності, тоді як досягнення Дао можливе лише як практичне діяння людини, що зв'язує тілесне і духовне.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що Парменід обгрунтовує традицію абсолютизму, яка протистоїть релятивізму Геракліта. Абсолютизм тут трактується як традиція у філософії, що заснована на ідеї вічності і незмінності буття і заперечує небуття як щось рівнозначне буттю. Небуття виступає моментом, формою переходу одного рівня буття до іншого.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу
  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)