Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

УСАМОТНЕННЯ – екзистенціал (екзистенціальна ситуація), що описує вільно обрану самотність. У стані плідного усамотнення людина віддаляється зі своєю творчою задачею від світу, щоб потому повернутися у світ обновленим. Нездатність до усамотнення породжує внутрішню самотність.

Н. Хамітов

Ф

ФАТАЛІЗМ – (від лат. fatalis – фатальний) – світоглядна позиція, відповідно до якої життя людини визначене від народження до смерті, а свобода і творчість – лише пізнання необхідності, навіть якщо вони виступають повстанням проти її. У фаталізмі поняття "необхідність" і "неминучість" тотожні поняттю "доля".

Фаталізм – лейтмотив багатьох міфологічних систем, насамперед античної міфології, де невблаганній долі підкорені навіть олімпійські боги. Фаталістичними є філософські побудови низки мислителів античності, основані на тому, що "все повертається на круги свої". Ці погляди досягають логічного завершення в ідеї "Вічного Повернення" Ф. Ніцше.

Фаталізм є істотною рисою у світогляді протестантизму (особливо в кальвінізмі). По суті, фаталістичним є й визначення Б. Спінозою свободи як усвідомленої необхідності. Виражений фаталізм зустрічаємо й в атеїстичному екзистенціалізмі А. Камю, де свобода людини – лише мужність жити в абсурдному світі.

Фаталізму протистоїть волюнтаризм.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ (від грець. phileo – люблю і Sofia – мудрість; буквально – любов до мудрості) – форма духовної діяльності, у ході якої відбувається усвідомлення світу в цілому, відносин людини і світу, місця людини у світі і смислу людського буття.

Термін "філософія" був уперше використаний Піфагором, а як означення особливої сфери знання і взаємодії між людьми – Платоном, який говорить про те, що філософія приймає під опіку душі людей, що прагнуть до пізнання, звільняючи від пристрастей і оманних почуттів.

Р. Декарт проголошує виняткове значення філософії в суспільному житті: "Кожен народ є тим більше освіченим, чим краще в ньому філософствують..., тому немає для держави більшого блага як мати справжніх філософів". Міркуючи про сутність філософії, Гете робить висновок: "Від філософа не треба вимагати, щоб він був фізиком... Йому не потрібні подробиці, треба лише розуміння тих кінцевих пунктів, де подробиці сходяться". Ф. Шлегель визначає філософію через специфіку філософської мови, що так само позначає безконечне, як це робить звичайну мову з предметами буденного життя.

Шеллінг усвідомлює філософію як сферу духу, що постійно розгортається, що переборює обмеженість в осягненні себе і світу, тому у філософії спосіб руху набагато важливіше результатів; звідси відомий афоризм: "Філософії не можна навчити, можна лише викликати бажання філософствувати". Для Гегеля філософія є прояв Абсолютного духу – поряд з релігією і мистецтвом. І це вищий прояв Абсолютного духу, тому що філософія є здатність виражати світ у поняттях, теоретично, а це найбільшою мірою відповідає Абсолютній ідеї, що лежить в основі світу. На думку Гегеля, філософія повинна позбутися найменування "любов до мудрості" і стати "наукою про мудрість". Гегель переконаний, що це, нарешті, відбулося в його філософській системі і методі, а тому сприймає їх кінцевим результатом розвитку філософії. Ці претензії Гегеля переходять у філософію марксизму, багато послідовників якої вважають свою систему (діалектичний і історичний матеріалізм) і метод (матеріалістичну діалектику) остаточно істинними і єдино науковими. У марксизмі філософія трактується як теоретичне ядро світогляду.

На відміну від цього в екзистенціалізмі і персоналізмі філософія – це не теоретична чи яка-небудь інша основа світогляду, а загострено-особистісно розгорнутий світогляд у філософських текстах і вчинках філософа. Це знаходить своє вираження у визначенні основного питання філософії, як дав А. Камю: "Чи варте життя того, щоб бути прожитим?".

Філософія як особливе духовне буття.

Будь-яка філософія можлива як результат пізнавальних і творчих зусиль людини, що створює оригінальні філософські тексти. Тому філософію можна розуміти як систему відносин філософа, його тексту і світу. Однак філософія не є лише процес осмислення світу і написання (сприйняття) текстів. Філософ з необхідністю реалізується і поза межами свого твору. Філософський текст входить у життя і впливає на нього, а життя впливає на процес створення нового тексту. Саме в цій системі взаємовпливів і народжується справжня філософія. Подібне розуміння філософії дозволяє зрозуміти її не тільки як пізнання, але і як буття. Іншими словами, філософія є не тільки пізнання буття, але й творення нового буття.

Останні двісті років філософію часто називають наукою, про філософські системи говорять як про теорії і концепції. Але чи тільки з наукою пов'язана філософія? Цілком очевидний її глибинний зв'язок з релігією, мистецтвом, мораллю – практично з усіма формами духовного життя. Навряд чи всі ці сфери можна звести до буденного осягнення реальності, над яким піднімається теоретичне пізнання. До того ж історія філософії поруч з іменами таких теоретиків, як Аристотель і Гегель, поставила художників філософського слова – Платона, Ніцше, Бердяева, Камю.

Тому визначення філософії як деякої особливої науки не є коректним. Філософія містить у собі теоретичне начало, але є щось значно більш широке.

Філософія як розв'язання основного протиріччя епохи.

Якщо ми припускаємо, що філософія як особливе буття виступає не тільки формою пізнання, а й формою творчості, то звідси випливає, що вона причетна до розв'язання протиріч людського буття, адже творчість як процес формування нового реалізується тільки через розв'язання протиріч, які перешкоджають появі нового й одночасно зумовлюють його.

Але чи всі протиріччя людського буття береться розв'язувати філософія? Ясно, що мова не може йти про часткові протиріччя людського буття. Ці протиріччя також не можуть бути позаісторичними, тому що філософія так чи інакше включена в контекст своєї епохи. Філософські твори написані мовою свого часу і прагнуть подолати саме його конфлікти і протиріччя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 34. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)