Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Мислителями, які ввели марксизм у духовний та ідеологічний обіг XX ст., були, насамперед, Г. В. Плеханов (1856–1918 pp.) і В. І. Ленін (4870–1924 pp.).

Плеханов був популяризатором ідей Маркса і Енгельса, переважно розробляв часткові проблеми матеріалістичного розуміння становлення людини і культури ("До питання про розвиток моністичного погляду на історію", "Листи без адреси", "До питань про роль особистості в історії"). Для позиції Плеханова характерне з'єднання ідеї активної ролі духовної "над-будови" ("Економіка... майже завжди... тріумфує через посередництво відомих політичних установ") із соціоцентризмом і деперсоналізмом марксизму. В результаті роль особистісного начала в історії практично зводиться нанівець, розчиняючись у безособовій активності народу і нації.

Ленін у роботах "Філософські зошити" та "Матеріалізм і емпіріокритицизм" робить свій внесок у трансформацію марксистської філософії стосовно до реалій початку XX ст. Однак його особистість дістала всесвітню відомість завдяки іншому – послідовному перетворенню марксизму з філософії в ідеологію побудови комуністичного суспільства, яку Ленін доповнив ідеєю про першу фазу комунізму – соціалізм – і вченням про можливість побудови комунізму в окремо взятій країні.

З іменем Леніна пов'язаний марксизм-ленінізм – "єдино правильний" світогляд і "державна філософія" цілого ряду соціалістичних країн, в яких Ленін сприймався не як філософ, а як вождь і майже релігійний лідер. Ленін наповнив марксистську ідеологію жвавістю і своєрідною творчою енергією, що дало їй змогу впливати на свідомість і серця кількох поколінь людей. Проте згодом ця ідеологія все більше вироджується, стаючи знаряддям боротьби правлячих кланів проти інакомислячих і способом утвердження своєї влади.

Ленін, без сумніву, є винятковою людиною. Геніальний ідеолог і політик, він був піднесений російською історією в її критичний момент і спрямував цю історію в досить трагічному напрямі. Образ і міф Леніна, його життя і його боротьба – наочне спростування ортодоксального марксистського розуміння ролі особистості в історії. Залишається лише додати, що поява Леніна була багато в чому запрограмована всією логікою розвитку марксизму в XX ст., який, прагнучи вийти за межі філософії у практику, уособив у Леніні образ Вождя і Рятівника. Того Вождя і Рятівника, який взяв на себе і дивним чином спотворив риси Христа...

Марксизм у цілому близький до християнства. Це своєрідне атеїстичне християнство, в якому ідея Царства Божого на землі замінена ідеєю комунізму – тим же царством, але без Бога і безсмертя душі.

Особливо яскраво зв'язок комунізму з християнством проявився в Росії, де соціалістична революція 1917 р., знищуючи православ'я, вбирала і перекручувала його моральні ідеали.

Не можна не погодитися з Бердяєвим, який пише: "Ненависть російських комуністів до християнства містить в собі суперечність, якої не можуть помітити ті, чия свідомість пригнічена комуністичною доктриною. Кращий тип комуніста, тобто людини, цілком захопленої служінням ідеї, здатної на величезні жертви і на безкорисливий ентузіазм, можливий тільки внаслідок християнського виховання людських душ, внаслідок переробки натуральної людини християнським духом. Результати цього християнського і надземного залишаються і тоді, коли у своїй свідомості люди відмовилися від християнства і навіть стали його ворогами"[1].

І багато в чому провина за руйнування християнства, що привело згодом і до саморуйнування російського комунізму, на думку Бердяева, лежить на особистості Леніна, тому що "Ленін дуже огрубив ідею Маркса про релігію, як потім ленінці огрубили ідеї самого Леніна. Ленін був майже генієм грубості – такий його стиль. Для Маркса проблема релігії була насамперед проблемою зміни свідомості... Для Леніна проблема релігії є майже виключно проблема революційної боротьби... Ленін закликав до "штурму неба". Але в богоборстві Леніна немає глибини, немає глибинних мотивів Фейербаха або Ніцше, немає того, що розкривалося в Достоєвського, немає внутрішньої драми"[2]

Говорячи про феномен неомарксизму, варто сказати, що він проявився майже в усіх країнах Заходу. Під неомарксизмом можна розуміти спробу застосування методу Маркса для трансформації положень його системи.

Найбільш відомим і впливовим явищем неомарксизму стала так звана франкфуртська школа. Серед її провідних представників можна назвати М. Хоркхаймера (1895–1973 pp.), Г. Маркузе (1898–1979 pp.), Е. Фромма (1900–1980 pp.), Г. Адорно (1903–1969 pp.), Ю. Хабермаса (1929 р.). Представники франкфуртської школи звернулися до ідей раннього Маркса з його концепцією відчуження людини і, поєднавши цю концепцію з елементами вчення Фрейда, піддали критиці як сучасне буржуазне суспільство, так і країни, що "будували комунізм".


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика
  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)