Н. Хамітов
ТРАГІЧНІ ПРОТИРІЧЧЯ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ – протиріччя, що пронизують всі епохи людської історії, не розв'язуючись у жодній з епох. Ці протиріччя освоюють мистецтво, релігія і філософія. Філософія осягає їх крізь призму основного протиріччя свого часу. Якщо ми допустимо їхнє існування, то назвемо вічними, надісторичними чи метаісторичними. Метаісторичні протиріччя завжди трагічні – вони не можуть бути розв'язані до кінця в жодному часі людської історії.
Філософія окреслює позамежну гармонію людини, духовно розв'язуючи трагічні протиріччя людського буття. Цим філософія кидає виклик не тільки своєму часу, але й усьому людському світу з його етнічним простором і історичним часом. Філософія творить гармонію, позамежну людської історії, гармонію, що може бути тільки кінцевим результатом історії.
Усвідомлюючи трагічні протиріччя людського буття, філософія проходить шлях від метафізики – філософії основ людини і світу – до філософії меж історії і людського – метаісторії. Метаісторія настільки ж піднімається над метафізикою, як людська історія піднімається над фізичним буттям світу. Духовно розв'язуючи трагічні протиріччя людського буття, філософія розвивається далі, стаючи метаантропологією – вченням про буденне, граничне і метаграничне буття людини і фундаментальні тенденції еволюції людини і людства.
Трагічні протиріччя людського буття в буденності приховані від свідомості, вони оголюються тільки в граничному бутті людини. Часто людина не здатна їх усвідомити, адже прагне уникнути граничного буття. Це чудово виразив Платон в образах в'язнів у Печері, що сидять спинами до трагічного світла істини. Людина з філософським світоглядом іде до кінця, піднімаючись на вершину усвідомлення трагічності себе і світу.
Можна виділити чотири групи трагічних протиріч, єдиних для всієї людської історії, усіх культур і особистостей. Це протиріччя, пережиті в екзистенціальному світі дитинства, юності, молодості і зрілості. Кожна наступна пора життя приймає в спадщину трагічні протиріччя попередньої, розвиваючи їх у нові. Протиріччя ці проходять через існування кожного, однак саме для філософа їхнє усвідомлення і духовне розв'язання складають смисл життя.
Н. Хамітов
ТРАНСЦЕНДЕНЦІЇ – реальність, що виходить за межі людини та її світу, але дана їй у переживанні та устремлінні. Тому трансценденцію можна усвідомити і як перспективу розвитку людини. В екзистенціалізмі поняття "трансценденція" співвідноситься з поняттям "екзистенція", яке позначає неповторне існування людини, відкрите їй тут і зараз. Атеїстичний екзистенціалізм усвідомлює трансценденцію як майбутнє, що твориться людиною. У релігійному екзистенціалізмі поняття "трансценденція" виражає буття Бога.
У персоналізмі трансценденція осягається як буття особистості Бога, і разом з тим – це буття людської особистості, що у процесі духовної і душевної еволюції набуває риси Боголюдини. У метаантропології вводиться поняття "антропо-трансценденція", що корелює з категорією метаграничного буття людини.
Н. Хамітов, С. Крилова
ТРІАДА (від грець. trias – трійця, троїстість) – поняття, що описує процес розвитку як проходження трьох ступенів: тези, антитези і синтези. Антитеза заперечує тезу, частково зберігаючи її в собі, синтеза містить у собі єдність першого і другого, це заперечення заперечення. Синтез стає тезою для нової тріади. Таке розуміння тріади широко використовується в німецькій класичній філософії, насамперед у системі Гегеля.
В екзистенціальній діалектиці С. Кьеркегора пропонується тріада, що описує ступіні становлення особистості: естетичну, етичну і релігійну. Принцип тріади використовується в метаантропології – при описі трьох фундаментальних вимірів людського буття: буденного, граничного і метаграничного. Граничне буття людини заперечує буденне з його безособовою гармонією, метаграничне буття – це відновлення гармонії на більш високому рівні, що з часом породжує нову граничність.
Принцип тріади в метаантропології використовується також при осягненні трагічних протиріч людського буття. Виділяються чотири групи трагічних протиріч: дитинства, юності, молодості і зрілості. Кожна група містить у собі тріаду протиріч, що самі вступають у протиріччя і завершуються синтезуючим протиріччям, яке веде до нової тріади протиріч.
(Див. також: діалектика, екзистенціальна діалектика, метаантропологічна діалектика ).
Н. Хамітов
ТУГА – екзистенціальна ситуація граничного буття, в якій людина переживає неадекватність власної життєвої стратегії виклику буття і втрату аутентичності. Туга є симптомом самотрансцендування – передусім у формі культуротворчості.
За висловом М. Гайдеггера, "тугою відкривається суще в цілому". Однак у просторі туги межі уявляються тупиком і тоді людину охоплює байдужість і відчуття абсурдності буття. В екзистенціальній ситуації туги та у байдужості, що вона породжує, з-під ніг уходить ґрунт буденного буття. Коли людина вступає в тугу, вона вже не може бути в буденності. Вона біжить із буденності, вибуває з неї в інший вимір буття. Це прорив до особистісного існування, екзистенції – того, що протистоїть безособовому перебуванню та виступає буттям людини на межі, граничним буттям.
В екзистенціальній ситуації туги вияскравлюється родова бівалентність людського буття. Чоловіча туга – це переживання нереалізованості в бутті за межами роду, тоді як туга жінки є переживанням нереалізованості та самотності в родових межах. І разом із тим туга дивним чином зближує чоловіче та жіноче начала, адже в її просторі деконструюється смисл як родинного, так і цивілізаційно-технічного виявів людського і відбувається вживання у світ культури. Туга є переживання онтологічної оголеності своїх коренів, які більше не знаходяться в ґрунті буденності; більше того, це переживання неукоріненості самої буденності і усвідомлення приреченості на вихід у простір духовно- культурного буття.
Н. Хамітов
У
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 33. Приємного читання.
