Микола Кузанський (1401-1464 pp.) був одним із мислителів, які закладали обрії філософії германського Відродження. Він звертається до традиції неоплатонізму, що протиставляє Єдине (Бога) і множинний світ.
В якому взаємозв'язку перебувають Єдине і множинне? Кузанський вважає, що створений Єдиним світ наповнений цим Єдиним, яке живе особливим життям у кожному явищі і речі. "Єдине є все", – заявляє Микола Кузанський.
Філософ називає породжуваний Богом світ безкінечністю, або максимумом. Єдине умовно називається мінімумом – із-за своєї глибинної цілісності і неподільності, що подібні цілісності і неподільності геометричної точки.
Мінімум постійно розгортається в максимум і породжує Всесвіт як актуальний максимум, в якому збігаються Єдине і безкінечне.
Отже, Кузанський наближається до пантеїзму, розглядаючи Бога як принцип, що постійно струмениться у світ і тотожний до нього. Таким чином він дає людині можливість пережити безмежність і єднання з Богом вже на підставі факту свого існування. Але водночас такий підхід обмежує свободу людини як суб'єкта самостійного і відповідального за свої вчинки.
Врешті-решт ця логіка приводить до фаталізму, який надалі потужно проявиться в культурі Реформації.
Еразм Роттердамський: "Похвала глупству"
Еразм Роттердамський (1469–1536 pp.) є одним із найбільш читаних авторів германського Відродження. Йому властива глибока іронія у ставленні до людини, що робить його своєрідним Сократом епохи Відродження. Але на відміну від Сократа, він написав багато творів. Найвідоміший з них – "Похвала глупству". У ньому автор висміює і буденну людину, яка вихваляється своїм здоровим глуздом, і мудреця, сповненого презирства до життя. "Запроси мудреця на бенкет, – пише він, – і він одразу всіх збентежить похмурим мовчанням або недоречними розпитуваннями. Запроси його танцювати – він танцюватиме, наче верблюд. Візьми його з собою на якесь видовище – він своїм зовнішнім виглядом зіпсує публіці будь-який настрій... Якщо мудрець втрутиться в розмову, – всіх налякає, наче він вовк. Якщо треба щось купити, якщо потрібно укласти якусь угоду, якщо йтиметься про одну з тих речей, без яких неможливе наше життя, тупим опецьком видасться тобі мудрець цей, а не людиною!"[1].
Що це? Заперечення мудрості і звеличення повсякденного життя? Ні, тому що конфлікт мудреця і повсякденності виникає з того, що "в людському суспільстві все має глупоту, усе робиться дурнями і серед дурнів"[2]. Іронія Еразма Роттердамського безмежна – дістається і буденності, і мудрості. І іронія ця наповнена глибинним трагізмом, тому що це самоіронія мудреця. В її полум'ї спалахує пафос людяності романського Відродження і перетворюється на щось зовсім інше.
Це інше переживається Еразмом Роттердамським як межі людського. Прагнення до меж виділяє людину з природного буття і наповняє її власне буття трагічним світлом. "Немає істоти нещаснішої за людину, – пише мислитель, – оскільки всі інші тварини задовольняються тими межами, у які їх поставила природа, і лише вона одна намагається розсунути межі своєї долі"[3].
Мартін Лютер: повстання германського духу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного“ на сторінці 1. Приємного читання.
