Історичні типи Просвітництва

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Як тип світогляду Просвітництво зародилося в XVII ст. в Англії (Локк, Юм, Шефтсбері, Тіндаль). Ідеї англійців проникають у Францію: Вольтер популяризує фізику і механіку Ньютона, Монтескье знайомить французів з англійськими правовими принципами, Кондільяк розвиває вчення Локка. Як ми пам'ятаємо, Локк учив, що душа новонародженої людини є чистою дошкою. Звідси витікає, що досконалість людської особистості обумовлюється двома речами: вихованням і політичним ладом суспільства. Саме ці ідеї були гаряче підтримані у Франції. На думку Вольтера (1694–1778 pp.), в нас немає ніякого знання про природу духовної субстанції, адже ми ніколи не сприймаємо душу як субстанцію, ми сприймаємо лише якісь психічні явища, властивості чи здібності. До якого часу ми маємо віднести виникнення душі: до моменту зачаття, до ембріональної стадії розвитку, до моменту народження, а може, вона належить вічності? На думку Вольтера, припускати існування душі – значить помістити всередині нас маленького бога, здатного порушувати чинний у світі порядок. Розумніше і скромніше визнати, що люди – розумні автомати з кращим, ніж у тварин, інтелектом, але зі слабшим інстинктом. Проте всі просвітителі, попри своє вільнодумство, залишалися деїстами.

У тому ж напрямі просувається і думка Е.Б. де Кондильяка (1715–1780 pp.). Цьому філософу належить знаменитий приклад: якщо ми уявимо собі статую, яка послідовно наділяється відчуттями – нюхом, слухом, смаком, зором, дотиком, то маемо визнати, що разом із відчуттями вона наділятиметься всіма інтелектуальними функціями і здатністю до сприйняття найрізноманітніших вражень. Як бачимо, просвітяни піднімають на щит емпіризм і сенсуалізм локківсько-юмовського типу, при цьому, водночас, відмежовуючись від агностицизму Юма. Ідею про людину-автомат остаточно оформляє Ж.О. де Ламетрі (1709–1751 pp.) в знаменитій метафорі "людина-машина", а найбільш систематичне вираження усі ці погляди одержують у Гольбаха, Гельвеція, Дідро.

Особливу позицію займав Ж.-Ж. Руссо (1717–1778 pp.) зі своїм знаменитим протиставленням природи і культури. Енциклопедисти ніколи не вважали його абсолютно своїм. Дійсно, замість первинності розуму Руссо висуває первинність чуття. Тільки чуття – природне, інстинктивне, гармонійне, воно і первинніше від розуму за походженням, і важливіше від нього. Надмірний розвиток форм інтелекту – фантазії і мислення – зруйнував у людині початкову гармонію, порушив правильне співвідношення між потребами і здібностями і ослабив природну силу людини. Саме через штучність і однобічність розуму стали процвітати спеціалізація і професіоналізація, які перетворюють людину на часточку великого цілого, породжують крайню однобічність. І в цьому полягає головна причина людських страждань. "Зробіть людину знову цілісною, і ви зробите її такою щасливою, якою вона тільки може бути", – закликав Руссо. Вольтер, знущаючись із Руссо, говорив, що той запрошує людство знову стати на четвереньки і повзти у ліс. Насправді Руссо, звичайно, розумів незворотність уже пройденого шляху і те, що відмова від цивілізації зробила б людину дикою, але не зробила б її щасливою. Він розумів, що для сучасної людини немає іншого виходу, як знайти гармонійність і цілісність у суспільстві, а не в "природній" ізоляції.

Взагалі, мотив суспільності людини висувається на перший план. Як це не парадоксально, саме Новий Час і Просвітництво породжують соціоцентризм як світоглядну настанову. Здавалося б, просвітницький антитрадиціоналізм повинен був ще більше поглибити індивідуалізм Відродження. Проте цього не відбулося – стрижнем світогляду, центром усіх помислів стало

суспільство: починаючи з XVII ст. воно для європейця є такою ж вирішальною силою, як космос для античної людини і Бог для середньовічної. (За великим рахунком, і наше сучасне мислення соціоцентричне. Сучасна культура, як доводять мислителі, є новий виток Нового Часу. Глибинні причини соціоцентризму і його впливи на сьогоднішні умонастрої ми спробуємо проаналізувати далі).

Але найбільш глибоко соціальну природу людини розкрили німецькі мислителі епохи Просвітництва. Ідеологія Просвітництва перекинулась у Німеччину в другій половині XVIII – на початку XIX ст. (Лессінг, Гердер, молодий Кант, Шиллер, Форстер). Паралельні спалахи охопили Північну Америку (Б. Франклін, Т. Купер) і Росію (А. Н. Радіщєв та ін.).

Найбільш цікаві міркування про суспільний характер людини знаходимо у Й. Г. Гердера (1844–1903 pp.). Його улюблений афоризм: "Людина породжена для суспільства". "Якби, – писав він, – говорячи про людину, я обмежився тільки індивідуумами... я пройшов би повз людину і повз історію людства, тому що жоден із нас не зробився людиною сам по собі, власними зусиллями"[1].

Висновки і перспективи. Гносеологізм Нового Часу і вихід за його межі

• 1. Філософія Нового Часу зводить сутність людини до пізнавальної діяльності. Так стверджується гносеологізм – світоглядний принцип, відповідно до якого теоретичне пізнання є вищим проявом людської духовності.

• 2. Межі людини для філософії Нового Часу – це межі її раціо і досвіду. Вихід за ці межі лежить поза сферою компетенції філософії. Дивний туман покриває всі інші можливості людини. Водночас, у філософії Нового Часу визріває відповідь гносеологізму – у філософській есеїстиці (Паскаль) і філософському мистецтві (Шекспір і Сервантес), що спонукають людину до моральної самозміни. Ця традиція згодом буде продовжена романтиками, Шеллінгом, К'єркегором, а також мислителями слов'янського світу.

І все ж гносеологізм є домінуючим явищем філософії Нового Часу. Наступна епоха розвитку європейської філософської думки – німецька класична філософія – успадкує його і доведе до логічного завершення.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історичні типи Просвітництва“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва
  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)