Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

У той час, коли в Англії закладалися основи емпірико-індуктивного методу, у Франції почав створюватися інший – дедуктивно-раціоналістичний – метод пізнання[1]. Його основоположником був Рене Декарт (1596–1650 pp.). Чуттєвий досвід, за Декартом, не може бути джерелом знання і критерієм істини – саме в цьому він противник Бекона. Чому ж не може? А тому, що дані чуттєвого досвіду абсолютно ненадійні: адже під час сну ми теж щось відчуваємо, що реально не існує, – це є ілюзія чуттів. Чи не є ми жертвами таких ілюзій на кожному кроці? Відомо, наприклад, що ампутована нога болить на погану погоду, і подібних прикладів багато (оскільки Декарт у молоді роки вивчав медицину і вів життя мушкетера, ці приклади були відомі йому дуже добре). Тому Декарт виходить із принципу: сумнівайся в усьому! У тому, що існує навколишній світ і навіть власне тіло: може, якийсь злий і всемогутній ошуканець створив мене таким, що мені тільки здається, ніби в мене є тіло, а насправді його немає? Єдине, що безсумнівно – це сам акт мого сумніву. Якщо я сумніваюся, значить я мислю, отже, факт мого сумніву точно доводить існування мислення.

На цьому фундаменті – на визнанні мислення основою всього – Декарт і зводить високий будинок свого дедуктивно-раціоналістичного методу. Одна з найхарактерніших рис раціоналізму – ототожнення реальної причини (causa) і логічної основи (ratio), тобто мається на увазі, що природні зв'язки можна повністю звести до зв'язків логічних, і, таким чином, пізнаючи власний логічний смисл, розум пізнає і весь навколишній світ.

Отже, дедукція – це ланцюжок достовірних логічних висновків, що спираються на "абсолютно достовірні положення" (тобто, аксіоми). Достовірність же аксіом, за Декартом, полягає в тому, що вони являються розуму інтуїтивно: дуже ясно, зрозуміло і чітко. Озброєний достовірними засобами (інтуїцією і дедукцією), розум здатний "досягти пізнання всього".

Справжню філософію, вважав Декарт, завжди пізнаєш по тому, що її пронизує єдиний метод і вона складається в єдину систему. "Всі науки настільки пов'язані між собою, що легше вивчити їх усі одразу..."[2]. У своїй знаменитій праці "Міркування про метод" Декарт викладає правила раціоналістичного методу, що задовольняють чотири вимоги:

• 1. Приймати за істинне лише те, що з'являється розуму в ясному і чіткому вигляді, так що до нього не має жодного сумніву, тобто, цілком очевидне. Це значить, що розумна інтуїція, яка базується на вроджених ідеях, абсолютно безпомилкова і не потребує навіть якоїсь особливої напруженості духу.

• 2. Ділити кожне досліджуване явище на стільки частин, на скільки це можливо і необхідно для подолання всіх труднощів. Йдеться, як бачимо, про аналіз.

• 3. Дотримуватися певного порядку мислення: "...Тільки із самих простих і найбільш доступних речей повинні виводитися найсокровенніші істини"[3], – заявляє Декарт.

• 4. І останнє: складати перелік і огляди так повно, щоб була впевненість у тому, що нічого не пропущено.

Отже, "мислю – значить існую" – основа раціоналізму. Але Декарту цього замало: йому мало мати доказ існування свідомості, йому потрібно мати доказ і реальності світу. Для цього йому спочатку необхідно було довести існування Бога, тому що Бог – гарант існування світу: якщо Він існує, то Він не може ошукувати людину, нав'язуючи їй помилкове враження про сутність світу, якого немає, адже ясне світло нашого розуму вчить нас, що неправда і обман є необхідний наслідок якогось недоліку, якого у Бога не може бути.

Але апеляція до Бога поставила Декарта перед новою проблемою: звідки беруться помилки у пізнанні, якщо Бог "не може бути ошуканцем"? Декарт припускає, що Бог зробив людей такими, які можуть помилятися, а отже недосконалими, в інтересах глибшої гармонії всесвіту. І помилки трапляються не від розуму, а від вільної волі. Це протиставлення пізнання і волі розростається в дуалізм Декарта, про який йтиметься далі.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рене Декарт: "Мислю – отже існую"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"
  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)