Якщо Кассірер намагається визначити людину через приналежність до культури і її символічних форм, то Хосе Ортпега- і-Гассет (1883–1955 pp.) у своїх пошуках розуміння людини приходить до протилежної ідеї – людину можна визначити, вважає він, лише осмисливши специфічну життєвість людини, людську вітальність, що лежить за межами культури.
Поставивши цю проблему, Ортега висловлює думку, що зближує його з багатьма мислителями XX ст. – насамперед із Хейзінгою і Фінком: вищим проявом людини є вільно-ігрова діяльність. Ортега пов'язує її передусім із спортом у найширшому сенсі цього слова. Саме спорт з його корпоративністю, духом змагань, з його непередбачуваними результатами, викликаючи глибинне хвилювання та азарт, стає основою держави, культури, моралі – всього різноманітного буття людини.
Ортега так визначає глибинну відмінність трудової і спортивної діяльності людини: "Праці протистоїть інший тип зусилля, який народжується не з примусу, а як вільний і щедрий порив життєвої потенції – спорт.
Якщо трудове зусилля отримує смисл і цінність від цінності продукту, то в спорті, навпаки, спонтанність зусилля надає більшої гідності результату. Щедра сила обдаровує повними пригорщами, не розраховуючи на винагороду. Тому якість спортивного зусилля завжди вивищена, шляхетна, її не можна обчислити одиницями міри і ваги, як звичайну винагороду за працю. До творів справжньої цінності можна прийти тільки шляхом такого неекономного зусилля: наукова і художня творчість, політичний і моральний героїзм, релігійна святість – високі плоди спортивної захопленості"[1].
Колись, – зазначає Ортега, – людство надто зрослося з культурою. Але в XX ст. відбувається звільнення людини від цієї зайвої культурності. Людина усвідомлює цінність самого життя, життя за межами книг і симфоній.
Зовнішньо це виражається в деякій "несерйозності мистецтва" – того мистецтва, що протистоїть класичній спадщині XIX ст. Проте це "несерйозне мистецтво" повинно бути оцінене не тільки в порівнянні з минулим, а й у порівнянні з майбутнім. У новому мистецтві несерйозна естетичність; навпаки, досить "серйозна та сфера, через яку проходить вісь нашого існування"[2]. Несерйозна, розімкнута і виклична форма потрібна мистецтву XX ст. для виходу за межі мистецтва і культури взагалі – у життя. І якщо "для людей похилого віку хиба серйозності в новому мистецтві – вада, що сама по собі може все знищити", то "для молодих така хиба серйозності – вища цінність, і вони мають намір віддаватися цій ваді абсолютно свідомо і з повною рішучістю"[3].
Нове світовідчування, породжене Заходом XX ст., є передднем перемоги життя і життєвості над культурою і культурністю. Це перемога легкості й артистизму над копіткою майстерністю і книжковою вченістю. В результаті "життя, що бачить більше інтересу і цінності у своїй власній грі, ніж у колись досить престижних цілях культури, надасть усім своїм зусиллям радісний, невимушений і, почасти, визивний вигляд, що властивий спорту"[4].
Екзистенціалізм
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?“ на сторінці 1. Приємного читання.
