Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Осмислюючи приклади застосування синтетично-плюральної парадигми, передусім слід згадати К. Юнга, який вирізняє архетипи Анімуса (Чоловічості, Духу) не тільки у чоловіка, а й у жінки та Аніми (Жіночості, Душі) не лише у жінки, а й у чоловіка і постулює індивідуальну своєрідність проявлення цих архетипів. Американська дослідниця С. Бем вводить в широкий обіг поняття андрогінії, яке є результатом синтетичного поєднання в одній особистості чоловічих так і жіночих психологічних й соціальних якостей. Ці ідеї розвиваються в андрогін-аналізі, базовим концептом якого стає андрогінізм.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ (від грець.: anthropos – людина і logos – чення, слово) – 1) у широкому смислі синонім філософії людини – розділ філософії, у якому розглядається буття людини, її місце у світі, колізії сутності й існування людини; 2) у вузькому смислі – вчення низки німецьких мислителів початку XX століття (М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен).

Термін "антропологія" у європейській культурі використовується вже І. Кантом, який вважає, що про людину варто філософствувати особливим чином, але лише у вченні Л. Фейербаха антропологія стає системоутворюючим принципом. Л. Фейербах протиставляє антропологію (вчення про людину та її сутність) теології (вченню про Бога) і заявляє, що саме антропологія буде філософією майбутнього.

Філософська антропологія в строгому смислі розвивається в німецькій філософії першої половини XX століття. Її засновник М. Шелер прагне до осягнення природи людини, визначаючи її через поняття "дух", і на цій основі усвідомлює "положення людини в Космосі". Людина як одухотворена істота, на думку М. Шелера, має здатність до творення відносних і абсолютних цінностей, що стають умовою існування культури. М. Плеснер вбачає специфіку людини в її ексцентричності, здатності бути в кожен момент свого життя "іншою стосовно себе". Е. Кассірер осмислює людську природу через поняття "символ", а людину трактує як "символічну тварину" – істоту, що здатна розуміти символи і творити їх; це дозволяє їй залишити межі тваринного світу.

Отже, можна стверджувати, що німецька філософська антропологія першої половини XX століття говорить про людину як істоту, що постійно долає свої межі у свідомому зусиллі. Однак на відміну від екзистенціалізму та персоналізму, в цій філософській антропології мова йде про подолання меж людини в рамках її буденного буття, без зміни сутності людського, без трагічного особистісного зусилля, що глибинно змінює людське. Якщо ж ми припускаємо, що людське буття – щось більше, ніж буденність, то ми повинні визнати: сучасна філософія людини є щось більш широке, ніж філософська антропологія у вузькому смислі слова; але вона не відкидає її, а містить у собі конструктивним образом. На основі цих постулатів розвиваються екзистенціальна антропологія та метаантропологія.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФСЬКА АФОРИСТИКА – див. афористична філософія.

ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА І МЕТОД – зміст і внутрішня форма філософського вчення. Усі частини теоретичної філософії завжди прагнуть об'єднатися в закінчене ціле і знайти необхідний взаємозв'язок. Під системою можна розуміти необхідний взаємозв'язок частин цілого, на відміну від сукупності, де частини з'єднуються випадково.

Філософська система завжди починається зі смисложиттє- вих і екзистенціальних проблем. Іншими словами, вона починається з етики власного існування. Вже потім ставляться загально-онтологічні і гносеологічні питання – питання про устрій буття за межами особистості і про умови його пізнання, потім з'являються естетичні, соціальні і всі інші можливі філософські питання. Цю істину глибоко пережив французький філософ XX століття А. Камю. "Є лише одна по-справжньому серйозна проблема, – пише він, – проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, – означає відповісти на фундаментальне запитання філософії. Все інше – чи має світ три виміри, чи керується розум дев'ятьма чи дванадцятьма категоріями – є другорядним".

Якщо відповідь на питання про смисл життя власної особистості не приводить філософа до самогубства – фізичного чи світоглядного – він будує зі своїх текстів більш-менш закінчене світорозуміння. Це світорозуміння і буде філософською системою.

Створюючи систему знань про світ, філософ знову й знову повертається до проблем власного існування, вирішуючи їх з позицій знання про світ за межами свого Я. Здобуваючи системне знання про світ за межами свого Я, філософ завжди носить у глибині особистості смисложиттєву проблематику, і якщо він позбавляється від неї, він позбавляється від здатності філософствувати.

Таким чином, під філософською системою в теоретичній філософії можна розуміти єдність текстів і ідей філософа про основи буття людського і природного світу і про можливості пізнання цих основ; ця єдність починається смисложиттєвою, екзистенціально-особистісною проблематикою і нею ж завершується. Іншими словами, філософська система є обґрунтоване вчення про смисл життя.

На відміну від філософської системи, метод – це динамічна сторона філософського вчення. Метод у філософії – логіка побудови філософської системи, її внутрішня форма. У філософії не існує єдиного правильного методу, є плюралізм методів, більш того, кожен філософ створює свій унікальний метод. Інша справа, що методи одних філософів залишаються в межах їхнього вчення, а методи інших виходять за ці межі, стаючи актуальними для філософського співтовариства своєї і майбутніх епох.

Філософська система кожного мислителя створюється за певними внутрішніми законами. Спочатку це відбувається стихійно, але в якийсь момент життя філософ починає усвідомлювати, що сам процес появи в його системі нових текстів має логіку. З іншого боку, філософ починає відчувати взаємозв'язок усіх положень та питань своєї системи. Це добре виразив М. Гайдеггер: "... Усяке метафізичне питання завжди охоплює метафізичну проблематику в цілому". І нарешті, філософ починає відчувати, що всі проблеми його системи запитують про його особистість, про шлях його особистості. М. Гайдеггер усвідомлює це так: "... Усяке метафізичне питання може бути задане тільки так, що запитувач – в якості запитувача – теж втягує в нього, тобто підпадає під питання".

Метод філософа є логіка розвитку його особистості, разом з тим – це логіка зустрічі філософа і світу, яка переходить у логіку створення і змісту текстів. Стверджуючи, що філософська система виступає змістом теоретичної філософії, а метод її формою, не можна не констатувати особистісну змістовність методу й особистісну оформленість системи. Метод і система з'єднуються і переходять одне в одне тільки через особистість філософа. Тому усвідомлення специфічного методу як саморуху системи є свідченням зрілості особистості філософа.

Проблема методу у філософії є трояка проблема. Це проблема способу мислення, способу викладу і способу життя. Перші два способи випливають із третього і разом з цим суперечать йому. Одночасно вони суперечать одне одному. Розв'язання протиріч і гармонізація способу мислення, способу викладу і способу життя і буде філософським методом у найглибшому смислі цього слова. Спосіб мислення, спосіб викладу і спосіб життя філософа у своєму протиріччі і єдності складають його існування. Таким чином, метод філософа є його існування, виражене в текстах.

Філософ, що усвідомив свій метод, приходить до поняття методології – вчення про свій метод і методи взагалі. У тій мірі, в якій він бачить у своєму методі не тільки інтимно-особистісне й екзистенціальне, а й щось значиме для інших, його філософія може стати методологією пізнання в конкретних галузях.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФСЬКА ТРАДИЦІЯ – філософський напрямок, що пережив хоча б одне покоління. Філософська школа, що вийшла за межі покоління, теж може вважатися традицією, але традиція як розвиток напрямку завжди буде більш повнокровною й довговічною, здатною до діалогу з іншими традиціями.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 37. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)