Осмислюючи приклади застосування синтетично-плюральної парадигми, передусім слід згадати К. Юнга, який вирізняє архетипи Анімуса (Чоловічості, Духу) не тільки у чоловіка, а й у жінки та Аніми (Жіночості, Душі) не лише у жінки, а й у чоловіка і постулює індивідуальну своєрідність проявлення цих архетипів. Американська дослідниця С. Бем вводить в широкий обіг поняття андрогінії, яке є результатом синтетичного поєднання в одній особистості чоловічих так і жіночих психологічних й соціальних якостей. Ці ідеї розвиваються в андрогін-аналізі, базовим концептом якого стає андрогінізм.
Н. Хамітов
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ (від грець.: anthropos – людина і logos – чення, слово) – 1) у широкому смислі синонім філософії людини – розділ філософії, у якому розглядається буття людини, її місце у світі, колізії сутності й існування людини; 2) у вузькому смислі – вчення низки німецьких мислителів початку XX століття (М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен).
Термін "антропологія" у європейській культурі використовується вже І. Кантом, який вважає, що про людину варто філософствувати особливим чином, але лише у вченні Л. Фейербаха антропологія стає системоутворюючим принципом. Л. Фейербах протиставляє антропологію (вчення про людину та її сутність) теології (вченню про Бога) і заявляє, що саме антропологія буде філософією майбутнього.
Філософська антропологія в строгому смислі розвивається в німецькій філософії першої половини XX століття. Її засновник М. Шелер прагне до осягнення природи людини, визначаючи її через поняття "дух", і на цій основі усвідомлює "положення людини в Космосі". Людина як одухотворена істота, на думку М. Шелера, має здатність до творення відносних і абсолютних цінностей, що стають умовою існування культури. М. Плеснер вбачає специфіку людини в її ексцентричності, здатності бути в кожен момент свого життя "іншою стосовно себе". Е. Кассірер осмислює людську природу через поняття "символ", а людину трактує як "символічну тварину" – істоту, що здатна розуміти символи і творити їх; це дозволяє їй залишити межі тваринного світу.
Отже, можна стверджувати, що німецька філософська антропологія першої половини XX століття говорить про людину як істоту, що постійно долає свої межі у свідомому зусиллі. Однак на відміну від екзистенціалізму та персоналізму, в цій філософській антропології мова йде про подолання меж людини в рамках її буденного буття, без зміни сутності людського, без трагічного особистісного зусилля, що глибинно змінює людське. Якщо ж ми припускаємо, що людське буття – щось більше, ніж буденність, то ми повинні визнати: сучасна філософія людини є щось більш широке, ніж філософська антропологія у вузькому смислі слова; але вона не відкидає її, а містить у собі конструктивним образом. На основі цих постулатів розвиваються екзистенціальна антропологія та метаантропологія.
Н. Хамітов
ФІЛОСОФСЬКА АФОРИСТИКА – див. афористична філософія.
ФІЛОСОФСЬКА СИСТЕМА І МЕТОД – зміст і внутрішня форма філософського вчення. Усі частини теоретичної філософії завжди прагнуть об'єднатися в закінчене ціле і знайти необхідний взаємозв'язок. Під системою можна розуміти необхідний взаємозв'язок частин цілого, на відміну від сукупності, де частини з'єднуються випадково.
Філософська система завжди починається зі смисложиттє- вих і екзистенціальних проблем. Іншими словами, вона починається з етики власного існування. Вже потім ставляться загально-онтологічні і гносеологічні питання – питання про устрій буття за межами особистості і про умови його пізнання, потім з'являються естетичні, соціальні і всі інші можливі філософські питання. Цю істину глибоко пережив французький філософ XX століття А. Камю. "Є лише одна по-справжньому серйозна проблема, – пише він, – проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя того, щоб його прожити, – означає відповісти на фундаментальне запитання філософії. Все інше – чи має світ три виміри, чи керується розум дев'ятьма чи дванадцятьма категоріями – є другорядним".
Якщо відповідь на питання про смисл життя власної особистості не приводить філософа до самогубства – фізичного чи світоглядного – він будує зі своїх текстів більш-менш закінчене світорозуміння. Це світорозуміння і буде філософською системою.
Створюючи систему знань про світ, філософ знову й знову повертається до проблем власного існування, вирішуючи їх з позицій знання про світ за межами свого Я. Здобуваючи системне знання про світ за межами свого Я, філософ завжди носить у глибині особистості смисложиттєву проблематику, і якщо він позбавляється від неї, він позбавляється від здатності філософствувати.
Таким чином, під філософською системою в теоретичній філософії можна розуміти єдність текстів і ідей філософа про основи буття людського і природного світу і про можливості пізнання цих основ; ця єдність починається смисложиттєвою, екзистенціально-особистісною проблематикою і нею ж завершується. Іншими словами, філософська система є обґрунтоване вчення про смисл життя.
На відміну від філософської системи, метод – це динамічна сторона філософського вчення. Метод у філософії – логіка побудови філософської системи, її внутрішня форма. У філософії не існує єдиного правильного методу, є плюралізм методів, більш того, кожен філософ створює свій унікальний метод. Інша справа, що методи одних філософів залишаються в межах їхнього вчення, а методи інших виходять за ці межі, стаючи актуальними для філософського співтовариства своєї і майбутніх епох.
Філософська система кожного мислителя створюється за певними внутрішніми законами. Спочатку це відбувається стихійно, але в якийсь момент життя філософ починає усвідомлювати, що сам процес появи в його системі нових текстів має логіку. З іншого боку, філософ починає відчувати взаємозв'язок усіх положень та питань своєї системи. Це добре виразив М. Гайдеггер: "... Усяке метафізичне питання завжди охоплює метафізичну проблематику в цілому". І нарешті, філософ починає відчувати, що всі проблеми його системи запитують про його особистість, про шлях його особистості. М. Гайдеггер усвідомлює це так: "... Усяке метафізичне питання може бути задане тільки так, що запитувач – в якості запитувача – теж втягує в нього, тобто підпадає під питання".
Метод філософа є логіка розвитку його особистості, разом з тим – це логіка зустрічі філософа і світу, яка переходить у логіку створення і змісту текстів. Стверджуючи, що філософська система виступає змістом теоретичної філософії, а метод її формою, не можна не констатувати особистісну змістовність методу й особистісну оформленість системи. Метод і система з'єднуються і переходять одне в одне тільки через особистість філософа. Тому усвідомлення специфічного методу як саморуху системи є свідченням зрілості особистості філософа.
Проблема методу у філософії є трояка проблема. Це проблема способу мислення, способу викладу і способу життя. Перші два способи випливають із третього і разом з цим суперечать йому. Одночасно вони суперечать одне одному. Розв'язання протиріч і гармонізація способу мислення, способу викладу і способу життя і буде філософським методом у найглибшому смислі цього слова. Спосіб мислення, спосіб викладу і спосіб життя філософа у своєму протиріччі і єдності складають його існування. Таким чином, метод філософа є його існування, виражене в текстах.
Філософ, що усвідомив свій метод, приходить до поняття методології – вчення про свій метод і методи взагалі. У тій мірі, в якій він бачить у своєму методі не тільки інтимно-особистісне й екзистенціальне, а й щось значиме для інших, його філософія може стати методологією пізнання в конкретних галузях.
Н. Хамітов
ФІЛОСОФСЬКА ТРАДИЦІЯ – філософський напрямок, що пережив хоча б одне покоління. Філософська школа, що вийшла за межі покоління, теж може вважатися традицією, але традиція як розвиток напрямку завжди буде більш повнокровною й довговічною, здатною до діалогу з іншими традиціями.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 37. Приємного читання.
