• 1. Українська і російська класична філософія у контексті розвитку філософської думки Західної Європи – і насамперед стосовно німецької класичної філософії – можуть бути охарактеризовані як такі, ще належать до новокласичної філософської традиції – бо в них досить послідовно з'єднуються ідея онтологічності трансцендентного і трактування особистості як унікального мікрокосму.
• 2. Сутнісні риси української і російської класичної філософії досить подібні, що дає змогу об'єднати їх у слов'янський тип філософування. І водночас між ними є ряд фундаментальних розбіжностей. Так, наприклад, загальний для української і російської філософської класики персоналізм поєднується в українській філософській культурі з індивідуалізмом, у російській – з соборністю. Проте не можна не бачити глибокий генетичний зв'язок української і російської філософії – пригадаємо вплив Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича на Володимира Соловйова та на киянина за походженням Миколу Бердяева і т. д.
• 3. Вихід людини за межі в українській класичній філософії – це вихід за межі виключно діяльно-духовного ставлення до світу. Українська філософія трактує людину через сердечність-душевність. Звернення до стихії душевності – відмінна риса українського філософування про людину.
• 4. У російській філософській класиці розуміння меж і безмежності людини розвивається через категорію духовності. Проте, на відміну від західноєвропейської філософії, російська філософська класика зовсім інакше трактує духовність і зовсім інакше перебуває в духовності. Духовність російської філософської культури – це не духовність раціональності й теоретичного пізнання. Більше того, це не духовність образно-символічного пізнання і навіть не духовність творення культури. Духовність російської класичної філософії – це моральна зміна самого життя – самотворення людини, вихід її в боголюдське буття.
• 5. Українська класична філософія як філософія душевно- сердечного самозаглиблення і російська класична філософія як філософія духовно-морального перетворення людини і світу з необхідністю доповнюють одна одну. Вільний і рівноправний діалог української і російської філософських традицій, взятих як ментально автентичні традиції, знімає обмеженість і однозначність кожного з цих шляхів філософування, а тому є дуже плідним на межі XX–XXI сторіч.
З багатьох соціальних, політичних і ментальних причин такий діалог носив трагічний характер і у своїй вільній формі був неможливим до кінця XX ст. Проте сьогодні ситуація змінюється. Можна припустити, що саме в результаті цього діалогу, в якому напружено і яскраво пульсує сутність слов'янства – відмінна від Сходу й Заходу і з'єднуюча Схід і Захід – слов'янський тип філософування актуалізується з потенційного буття в дійсне і, взаємодіючи з іншими традиціями філософської культури слов'янських народів, а також усієї планети, ввійде в III тисячоліття як вагомий для людства і Заходу, і Сходу.
Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема“ на сторінці 1. Приємного читання.
