Суперечність розуму із самим собою

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Забігаючи наперед, ми назвали остаточну кантівську відповідь на головне питання про людину. Проте є сенс уважніше розглянути питання: "Що я можу знати?". Перш ніж розмірковувати про світ, спочатку потрібно вивчити сам інструмент пізнання, – ось вихідна позиція Канта. Де гарантія, що та картина світу, що знаходиться в нас у свідомості, адекватно відображає реальний стан справ? Кант ставить далеко не просте питання. Так, наприклад, нам здається зрозумілою тривимірність простору, проте це зовсім не так очевидно: тварини з фасеточним зором сприймають світ як двомірний.

Кант образно називає просторове сприйняття світу окулярами на очах людини, що впорядковують світ, як їй потрібно. Так само семиколірний спектр, що сприймається людським оком, є характеристикою саме людського сприйняття: сучасні біологи стверджують, що собаки сприймають світ чорно-білим, коні в червонуватих тонах.

Продовжуючи ідеї Канта, можна сказати, що наші органи чуттів є ніби фільтрами, що особливим чином заломлюють, сортують інформацію про світ, що з усіх боків насувається на людину. Тому картина світу, яку ми бачимо, задається не тільки самим світом, а й особливостями нашого сприйняття.

Таким чином, світ розпадається на "річ у собі" і явище ("річ для нас"). Розум повинен знати свої межі, які йому визначає "річ у собі", необхідно подолати упереджену думку про всемогутність наукового знання. Кант створює, образно кажучи, карту країни пізнання, яка дає змогу оцінити ті можливості, якими володіє людина-мандрівник у своїй пізнавальній діяльності. Магістральна дорога, що веде вглиб країни пізнання, – це чуттєвість. Простір і час є апріорними[1] формами чуттєвості: вони впорядковують зовнішній (простір) і внутрішній (час) досвід людини.

Кант називав свою систему трансценденталізмом – тобто рішенням питання про позамежові можливості людини і її знання. В будь-якій проблемі питання про умови і можливості є ключовим. Наприклад, як можливе знання? Щоб відповісти на це питання, необхідно розібратися, якою є форма знання і яким є його зміст. Формою знання є поняття, категорії. За змістом воно образне, чуттєве. З боку форми – знання активне, з боку змісту – пасивне: форма створена нами, матеріал – подано. З боку форми – знання – це творчість, з боку змісту – відображення. Механізм пізнання діє таким чином: "речі в собі" впливають на нашу чуттєвість, породжуючи відчуття – сирий матеріал для знання. Хоча відчуття породжуються "речами в собі", вони нічого про ці речі не говорять. (Так, наприклад, відчуття болю саме по собі не несе інформації про джерело цього болю, щоб одержати таку інформацію, в справу має втрутитись активність розуму.)

Активність розуму виявляється у творенні категорій пізнання. Але як з'єднуються між собою категорії й емпіричні відчуття, утворюючи знання? За допомогою продуктивної уяви, – відповідає Кант. Розуміння того, що в основі будь-якого пізнання лежить саме уява, – одна з головних заслуг Канта. Кульмінацією "Критики чистого розуму" є кантівське вчення про антиномії розуму – такі суперечності мислення, що виникають за необхідністю. Коли раціональне мислення намагається охопити світ у цілому, воно неминуче впадає в антиномії – опиняється "розтягнутим" між тезисом і антитезисом, які прямо протилежні один одному, але в однаковій мірі доказові.

Наведемо приклад кантівських антиномій:

ТезисАнтитезис
1. Світ має початок (межу) в часі і просторі.; 2. Все в світі складається з простого.; 3. У світі існує не тільки природна причинність, а й свобода.; 4. Причиною світу є якась Абсолютна Істота.1. Світ в часі і просторі безмежний.; 2. Немає нічого простого, все складне.; 3. Ніякої свободи немає, все здійснюється за природними законами.; 4. Немає Абсолютної Істоти ні в світі, ні поза світом як його причини.

"Людський розум, – пише Кант у передмові до "Критики чистого розуму", – спіткала дивна доля: його обсідають питання, яких він не може позбутися, тому що вони нав'язані йому його власною природою, але водночас він не може відповісти на них, тому що вони перевершують його сили"[2]. Якщо розум вичерпав сили в антиноміях, це не означає безсилля людини. Необхідно вийти за межі розуму в сферу віри.

Врешті-решт, помилковими є і тезис, і антитезис – вони мають відношення лише до світу явищ, у світі ж речей "самих по собі" можливе щось третє. Так, наприклад, найважливішу, на думку Канта, третю антиномію можна інтерпретувати таким чином: людина живе в двох світах, у світі явищ вона лише ланка причинного ланцюга і заручник обставин, оточення і виховання. Але людина причетна і до світу свободи, даного їй "зсередини" і який ріднить її з Богом. У творчості людини і реалізується зв'язок між двома світами. Але між ними знову і знову виникає суперечність. Як розв'язати цю суперечність особистості і оточуючого її суспільного й природного середовища, суперечність свободи і необхідності?

Наступний розділ:

Категоричний імператив


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суперечність розуму із самим собою“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою
  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)