Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

В істинно філософському напрямку колективне не придушує особистісне саме тому, що існує як діалог, у якому ніхто не має право виняткового володіння істиною.

У філософському напрямку можуть об'єднатися філософи-теоретики, есеїсти і філософські художники. Доречно згадати течію енських романтиків – спільноту переважно есеїстів і художників, – в яку вільно входив філософ-теоретик Шеллінг. Філософський напрямок, що з'єднує теоретичну філософію, філософську есеїстику і філософське мистецтво, може бути найбільш плідним – у ньому відбувається найбільша відкритість до усього нового.

Н. Хамітов

X

ХАРИЗМА (від грець. harisma – божественний дар) – здатність особистості глибинно впливати на спільноту, маючи образ героя, святого чи генія в очах своїх послідовників. Поняття "харизма" вперше було використане в соціологічних концепціях Вебера і Трьольча. Людина з харизмою розкриває свій потенціал, стаючи харизматичним лідером. Це відбувається тоді, коли людина з харизмою має комплекс ідей, які вказують шлях розв'язання суттєвих для спільноти суперечностей.

Авторитет харизматичного лідера сприймається на позасвідомому рівні і не підлягає критичній оцінці. Це відбувається тому, що харизматичні лідери здебільшого з'являються у кризові періоди розвитку соціальних систем (Б. Наполеон, В. Ленін, А. Гітлер.). Дана обставина постійно породжує умови для розвитку фанатичного служіння харизматичному лідеру та його ідеям. Енергія фанатизму – це енергія комплексу ідей, що проголошені харизматичним лідером й перетворені на єдино правильні догми, заради яких можна померти. Стаючи фанатиком, людина віддає харизматичному лідеру свою свободу, жадаючи отримати безпеку або повноту життя. Харизматичний лідер стає для фанатика сакралізованим Супер-Его.

Важливо, що в комунікативній системі "харизматичний лідер – фанатики" інфантильними є не тільки останні, а й сам харизматичний лідер. Фанатики переносять на нього образ батька, а він, приймаючи цю роль, стає залежним від їхнього інфантильного переносу. Ця залежність робить харизматичного лідера тоталітарним лідером. Взаємна інфантильність фанатиків та харизматичного лідера постійно породжує тоталітарні режими, в яких свобода особистості кладеться на олтар загального щастя.

Проте харизма лідера не обов'язково породжує тоталітарне буття. Зрілий харизматичний лідер не прагне мати фанатичних послідовників і єдино можливу ідеологію. Він створює відкриті діалогові стосунки зі своїми послідовниками, актуалізуючи їх особистісне зростання.

Н. Хамітов

Ч

ЧОЛОВІЧЕ І ЖІНОЧЕ – фундаментальні вияви буття людини, поєднання яких знаменує цілісність цього буття, приводячи до народження і розвитку нової людини (і/або нового в людині) на біологічному, психологічному, соціальному й екзистенціальному рівнях. Для виконання такого онтологічного завдання на всіх цих рівнях повинні виявити себе і чоловіче, і жіноче.

На біологічному рівні чоловіче і жіноче проявляють себе в сексуальності і реалізації волі до продовження роду, на психологічному і соціальному вони виявляються у феномені гендера, гендерних стереотипів і ролей. На екзистенціальному рівні чоловіче і жіноче розкривають себе як духовність і душевність.

Роздвоєність людського буття на чоловіче і жіноче – одна із самих глибинних його таємниць. Це одна з фундаментальних причин переживання людиною самотності і сирітства. Людське життя народжується з взаємодії чоловічого і жіночого, лише смерть не має потреби в їхньому з'єднанні. Переживання любові, що рано чи пізно наповняє будь-яку людину, говорить про те, що єдність чоловічого і жіночого вище всього тілесного і тимчасового в людському бутті.

Чоловіче і жіноче начала як два шляхи існування є вираженням єдиної людської сутності. Це очевидно хоча б тому, що вони постійно спрямовані до єдності. Але єдину сутність чоловічого і жіночого потрібно вивести з їхньої взаємодії, а не стверджувати її, відсуваючи убік трагічну проблему з'єднання і самотності чоловіка і жінки. Лише тоді в абстрактні й сухі дослідження людини увійде стихія життя.

Н. Хамітов

Щ

ЩАСТЯ – переживання вищої повноти й осмисленості буття, стан радості від того, як складається життя. Категорії "смисл життя" і "щастя" можна співвіднести з категоріями "можливість" і "дійсність".

Виходячи з учення Сократа, щастя є процес вільного пізнання себе і світу в діалозі з іншими людьми. Платон бачить смисл щастя людини в осягненні світу ідей і поєднання з ним безсмертної душі, щастя для суспільства – це справедливість. Епікур усвідомлює щастя як відсутність страждання – у спокої, що є результатом досягнення самодостатності й відстороненості від життя суспільства, звідси життєве кредо: "Прожити непомітно".

Щастя для Августина Блаженного – у досягненні людиною стану любові до Бога і подоланні тієї частини особистості, що розчинилася в земному. М. Фічіно розуміє щастя як злиття людини з Богом у творчому акті. Г. С. Сковорода бачить щастя в "спорідненій праці" людей, у їхній душевній і духовній взаємодії.

У контексті філософії Ф. Ніцше щастя можна розуміти як процес еволюціонування людини через реалізацію волі до влади над собою і світом. У марксизмі щастя трактується як суспільна практика, що переборює відчуження людини. Е. Фромм бачить щастя в реалізації стратегії біофілії – стратегії любові до життя в різних його проявах. М. Бердяев називає щастям свободу духу, який реалізується у творчості, що з'єднує людське й Божественне.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 40. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)