Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

С. Крилова

ТВОРЕННЯ – творчість, що виходить за межі створення об'єктів; це створення в комунікації самого буття людини і відносин між людьми. З іншого боку, творчість можна трактувати як об'ективуюче творення – формування артефактів культури, а також технологій цивілізації.

У метаантропології поняття "творення" характеризує метаграничне буття людини. У творенні є та буттєва глибина і завершеність, яких немає у творчості. Творчість дробить буття, творення породжує цілісність буття. У слові "творення" мова виражає єдність процесу і результату акта творення, у слові "творчість" мовою схоплюється процес, що домінує над результатом, процес, відчужений від завершеної повноти життя.

Н. Хамітов

ТВОРЧІСТЬ – див. пізнання і творчість.

ТЕОРЕТИЧНА ФІЛОСОФІЯ – спосіб філософствування в поняттях і категоріях, що здійснюється через дискурсивне мислення (від латинського diskurs – міркування, довід, аргумент). Тому теоретичну філософію в певному смислі можна назвати дискурсивною. Всесвітньо відомими представниками теоретичної філософії є Аристотель, Кант, Гегель, Гуссерль. Теоретична філософія намагається побудувати понятійну модель світу в цілому. Звідси доречно визначити теоретичну філософію як понятійне моделювання світу в цілому.

Теоретична філософія будує понятійні моделі реальності на основі категорій. Категорії теоретичної філософії – це поняття, абстрактно-раціональна замкнутість яких долається почуттєвим і екзистенціальним – особистісний, що дозволяє їм виразити фундаментальні зв'язки і відносини у світі. Філософські категорії відрізняються від понять не тільки обсягом, а й екзистенціальною наповненістю. Тому вони виступають містками між поняттями різних наук, більш того, з'єднують науку і всю іншу культуру. Саме це і робить категорії теоретичної філософії гранично загальними, універсальними поняттями. Більш глибоке міркування дозволяє нам побачити, що такі категорії відокремлюються від понять узагалі, тому що універсальні поняття суперечать визначенню поняття. Філософська категорія є щось таке, що вийшло за межі понятійного. У ній з'єднуються абстрактно- понятійне і чуттєво-цілісне. Завдяки такому поєднанню філософські категорії виражають цілісність світу і є значимими для будь-якої системи пізнання і творчості в культурі.

Конкретно-наукове пізнання – є насамперед аналізуюче пізнання, філософське пізнання як універсально-категоріальне є пізнання передусім синтезуюче, пізнання, що творчо поєднує раніше розділене науками. Якщо наука виходить за межі предмета, вона відкривається філософії. Це можливо в ситуаціях фундаментальних криз і відкриттів у науці. У такий час виникає необхідність встати на нову категоріально-аксіоматичну основу, тому що колишня основа не дає науці розвиватися. Виходячи за межі свого предмета, наука виходить за межі понять, пов'язаних із предметом, і піднімається до філософських категорій.

Філософські категорії виражають загальні зв'язки і відносини світу. Кожна категорія є виразом фундаментальних зв'язків і відносин, що існують за межами філософського знання; і разом з тим, це категорії самої філософії – граничні способи її буття, що відкриваються особистості філософа через його існування. Зміст філософських категорій є результат зустрічі екзистенціально- особистісного і загального-світового. Така зустріч робить категорії теоретичної філософії позамежними стосовно людського буття, максимально відстороненими від нього й одночасно глибинно іманентними – внутрішніми стрижнями людського буття.

Так само, як і наука, теоретична філософія створює теоретичну модель світу, в ній існують імовірнісні системи понять – гіпотези, а також доведені практично й логічно – теорії. Однак, на відміну від науки, філософія є вчення про світ у цілому – вчення про категорії як основи. Це вчення про основи буття усього світу онтологія. Але вчення про буття з необхідністю вимагає розуміння нашого міркування про буття. Тому теоретична філософія є вчення про основи і можливість пізнання буття в мисленні – гносеологія чи епістемологія. Стосовно науки – спеціального пізнання, пізнання аспектів і частин світу, теоретична філософія виступає її загальною категоріальною основою. Вона дозволяє прояснити науці її часткові проблеми, говорячи про проблеми загальні, що особливо важливо в критичних ситуаціях існування науки, коли виникають протиріччя між новими фактами і старими теоріями.

Чи може теоретична філософія наказувати наукам шляху їхнього розвитку? Іншими словами, чи може вона бути наукою наук? Ні, тому що за формою свого прояву теоретична філософія близька науці, але по змісту виходить за її рамки. Саме з цим застереженням можна зрозуміти слова Гегеля з передмови до "Феноменології духу": "Моїм наміром було – сприяти наближенню філософії до форми науки – до тієї мети, досягши яку вона могла б відмовитися від свого імені любові до знання і бути дійсним знанням". Зі сказаного очевидно, що коректно говорити не про наукову, а саме про теоретичну філософію. Тим більше, що термін "науковість" стосовно філософії набув одіозне значення – у тоталітарних країнах із марксисткою ідеологією філософія Маркса та його послідовників трактувалася як "єдино справжня і наукова"; при цьому від "наукової філософії" відокремлювалася "донаукова", "ненаукова" і т.п.

Усе це дозволяє дати більш повне визначення теоретичної філософії: теоретична філософія є понятійне і категоріальне моделювання світу в цілому, в якому з'єднуються інтелектуально-раціональне і чуттєво-екзистенціальне, образне. При цьому необхідно відзначити, що понятійне в теоретичній філософії все- таки домінує над образним. Саме в цьому її специфіка як теоретичної філософії і необхідність доповнення іншими формами філософствування.

Теоретична філософія як методологія наукового пізнання.

Послідовна теоретична філософія стає методологією наукового пізнання – системою методів, що дозволяють науці адекватно осягати світ, а також процесом усвідомлення логіки використання методів. Наскільки теоретична філософія як методологія може бути значимою для часткових наук?

Кожна наука як доказове знання ґрунтується на певній аксіоматичній основі, прийнятій без доказу, як самоочевидність. Тому коли виникає глобальне протиріччя між теорією і фактами, яке торкається аксіоматичної основи, сама наука не може справитися з цим протиріччям зусиллями часткових методів. І тоді вона приходить до необхідності усвідомлення того, що до цього використовувала позасвідомо, – самого теоретичного мислення, загально філософських методів побудови теорії. Те, що теоретична філософія зі своїми міркуваннями про категоріальні основи світу може бути корисна мисленню, що заплуталося в протиріччях, і означає, що вона виступає методологією наукового пізнання.

При цьому зрозуміло, що втручання теоретичної філософії в повсякденне життя науки може викликати не приріст нового знання, а роздратування. Наука повинна сама звернутися до філософії в ситуації вибору світоглядної і методологічної основи – у тій проблемній ситуації, коли виникають філософські проблеми фізики, математики, біології, медицини.

Те, що науки не гинуть у кризових ситуаціях і породжують нові фундаментальні теорії, що розв'язують протиріччя нових фактів і старого знання, є вираженням глибинної істини – усі видатні вчені в значній мірі є філософами.

Н. Хамітов

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – здатність людини порозумітися з іншою людиною на основі поваги до її свободи та вступити з нею в плідну комунікацію. Ідея толерантності ґрунтується на тому, що будь-яка людина заслуговує на комунікативну повагу вже тому, що здатна мислити, висловлюватися та діяти. Практика ж толерантності вимагає не тільки абстрактної поваги до Іншого, але й відповідальності за нього і за долю комунікації. Саме на цьому шляху людське самотворення розгортається до співтворення, а само-бутність прямує до спів-буттєвості. Лише відповідальна людина може дочекатися відповіді від іншої людини, яка звільняє від страждання самотності, адже народжує спів-буття як внутрішньо спільне буття – результат екзистенціально-внутрішньої, особистісної комунікації.

Проблема толерантності є надзвичайно актуальною в сучасному світі з його етнонаціональний, політичним та релігійним розмаїттям. Тому невипадково, що вона стала однією з головних у межах сучасної західної комунікативної філософії (К.-О. Апель, П. Рікер, Ю. Хабермас) та сучасних вітчизняних філософсько-антропологічних досліджень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 32. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)