Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Усе це дозволяє усвідомити філософію як духовне розв'язання основного протиріччя епохи. Саме це визначення дозволяє конкретно зобразити її зміст не тільки як пізнання, але і як буття, з іншого боку, у ньому розвивається ідея Гегеля про те, що філософія "є епоха, схоплена думкою".

Будь-яка філософська система є розгорнутий результат розв'язання основного протиріччя своєї епохи. На перший погляд здається, що духовне розв'язання цього протиріччя є досить ілюзорним і незавершеним – воно здійснюється у сфері духовного життя і лише припускає дійсне розв'язання у всьому іншому житті соціуму. Але це не зовсім так; все інше життя суспільства може ввійти в розв'язання основного протиріччя часу, лише одухотворяючись і саме стаючи духовним життям. Інакше фундаментальність такого протиріччя недоступна життю. Звідси випливає, що розв'язуючи основне протиріччя свого часу, філософія намагається одухотворити все буття людини, а духовність зробити буттям і практикою.

Це приводить до висновку про виняткову актуальність філософії в бутті людини. Адже доти, поки основне протиріччя часу не усвідомлене і не освоєне, локальні протиріччя панують над людиною і суспільством. Відсутня точка зору, що піднімається над ними, і точка опори, що дозволяє їх подолати.

Філософія осягає основне протиріччя свого часу не як щось готове і задане, а зрощує, творить його у своїх текстах, і тільки після цього розв'язує його. З іншого боку, філософія намагається підняти до основного протиріччя часу "практичне" буття свого часу і всіх часів, підносячи над дріб'язковою метушливістю буденних протиріч. Тому філософія може бути названа духовною діяльністю, що творить основи свого часу. Чи ще глибше: філософія може бути названа способом створення духовного буття свого часу.

Розв'язуючи основне протиріччя свого часу, філософія сприймає його як трагічне – недоступне сучасності в її буденному бутті. Трагічне протиріччя є протиріччя принципово нерозв'язне в тому чи іншому часі. Філософія береться розв'язувати його, і її зусилля змінити свій час часто також завершуються трагічно – сучасність не завжди бажає, та й не завжди може зрозуміти філософію.

Тому філософія завжди більш доступна не сьогоденню, а майбутньому – часу, коли відбувається розв'язання основного протиріччя попередньої епохи не тільки у сфері духу, а й у практиці індивідуального і громадського життя. Тільки майбутнє здатне оцінити філософію до кінця. Сьогодення часто відчужується від філософії й іронізує над її пророцтвами; при цьому воно відкидає своє дійсне майбутнє й іронізує над своєю причетністю до Вічності.

Філософія і вічні трагічні протиріччя людського буття.

Філософія усвідомлює і розв'язує не тільки основне протиріччя свого часу (епохи). Через усвідомлення і розв'язання основного протиріччя свого часу філософія виходить до протиріч людського буття, що пронизують усі часи. Вони концентруються й актуалізуються в основному протиріччі часу, стаючи надбанням філософського буття епохи, і через нього входячи в усі інші сфери її буття.

Виявлення вічних протиріч людського буття в тому чи іншому часі породжує дух часу. Філософія не тільки відображає дух часу, а й творить його. Це дозволяє філософським вченням переходити від одного часу до іншого, залишаючись актуальними і значимими протягом всієї історії людського роду.

Узагальнюючи сказане, можна дати визначення філософії як системи відносин філософа, його тексту і світу, змістом якої виступає духовне розв'язання основного протиріччя свого часу і через нього – вічних трагічних протиріч людського буття. Ці протиріччя є трагічними в силу їхньої нерозв'язності в жодному часі або просторі людської історії.

Способи прояву філософії в культурі.

Які взаємини філософії з релігією і мистецтвом, що теж можуть претендувати на роль творців духовного буття епохи? Уже той очевидний факт, що філософія тісно взаємодіє з різними формами культури, говорить про те, що її власні прояви також можуть бути різні. З огляду на те, що філософія є не тільки пізнання, а й творення буття, можна припустити, що філософія виходить до розв'язання основного протиріччя свого часу і виражених у ньому вічних протиріч і в теоретичній формі, і в образно-художній. Між ними можна допустити наявність проміжного етапу, що в культурі найчастіше виражається як філософське есе (від французького essai – досвід, начерк). Есе – це жанр, у якому яскраво виражена індивідуальна позиція автора, що з'єднується з парадоксальним викладом.

У результаті ми одержуємо три форми прояву філософії в культурі: теоретичну філософію, есеїстичну філософію і філософське мистецтво. Усі ці форми філософствування знаходяться у взаємодії в просторі і часі культури.

Сказане дозволяє нам дати більш повне визначення філософії – з точки зору внутрішньої форми, змісту і способів прояву в культурі. Під філософією можна розуміти систему відносин мислителя, його тексту і світу, що по змісту є духовним розв'язанням основного протиріччя свого часу і виражених у ньому трагічних протиріч буття і виявляється в культурі в теоретичній, есеїстичній і художній формах.

Філософія та історія філософії.

Філософія в людському бутті існує тільки як історія філософії. Це означає, що філософія є процес живої наступності філософських вчень різних епох і культур. Жодне з філософських вчень не може претендувати на абсолютну істину, хіба що в тоталітарному суспільстві, коли філософія перетворюється на ідеологію. Наступність у філософії здійснюється як наступність філософів, філософських шкіл, філософських напрямків і традицій. Слід зазначити, що ці форми наступності стосуються переважно теоретичної філософії.

У сучасній вітчизняній теоретичній філософії оформилися як академічні передусім такі дисципліни: онтологія, гносеологія, філософська антропологія, філософія культури, етика, естетика, соціальна філософія, філософія історії, історія філософії, філософія релігії, філософія науки. Низка дисциплін (філософія політики, філософія статі та ін.) знаходяться в процесі становлення.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ – філософська дисципліна, що

досліджує культуру як специфічне буття в його фундаментальних часових та просторових виявах. Філософія культури як окрема дисципліна виникає в надрах німецького просвітництва. Проте це є лише її самоідентифікація. Як окрема форма філософування вона існує з початку Нового часу і виражається терміном "універсальне знання". Романтизм виводить філософію культури за межі такого гносеологізму. Культура пов'язується не зі знанням та пізнанням, а з творенням. Більше того, на відміну від просвітників, романтики говорять не про творення взагалі, а про локальне творення – міфотворення того чи іншого народу. Філософія культури романтизму стає усвідомленням цього міфотворення.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 35. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)