Феномен російської класичної філософії
Російська класична філософія – це філософська культура Росії середини XIX – початку XX ст., що перебуває в глибинній взаємодії з філософською думкою інших слов'янських народів і насамперед – філософською думкою України.
Основними рисами російської класичної філософії є:
• 1. Світоглядна синтетичність, що спрямована до філософії всеєдності. Для російської класичної філософії характерне прагнення з'єднати різноманітні, часом суперечливі підходи географічно і ментально розділених культур у цілісність.
• 2. Персоналізм і соборність. На відміну від української класичної філософії в російській філософській класиці індивідуалістичне й персоналістичне начала не є абсолютно домінуючими, в ній персоналізм з'єднується із соборністю. Ідея особистісного розвитку у вченнях російської філософської класики врівноважується (а часто і заперечується) ідеєю об'єднання окремих особистостей у спільність і колектив (ідея соборності).
• 3. Первинність проблем людського існування над проблемами теорії пізнання і логіки. Тут дуже показові слова О. Лосева про те, що російська філософія "...являє собою виключно внутрішнє, інтуїтивне, виключно містичне пізнання існуючого, його прихованих глибин, що можуть бути осягнуті не за допомогою зведення до логічних понять, а тільки в символі, образі за допомогою сили уяви і внутрішньої життєвої рухливості"[1].
• 4. Ідея духовно-морального розвитку людського в боголюдське.
• 5. Домінанта філософського мистецтва і філософської есеїстики над теоретичними побудовами. Найбільш вагомою формою російської класичної філософії є роман. Дослідник початку XX сторіччя А. Волжський так характеризує це: "Російська художня література – це справжня російська філософія, самобутня, блискуча філософія у різнобарв'ї слів, сяюча веселкою думок, вбрана у плоть і кров живих образів художньої творчості. Завжди чуйна до сучасного, минучого, часового, російська художня література водночас завжди була потужною думкою про вічне; майже завжди в глибині її йшла невпинна робота над найважливішими, невмирущими і значимими проблемами людського духу; з проклятими питаннями вона майже ніколи не розлучалася"[2].
Питання про приналежність до російської класичної філософії тих або інших авторів досить суперечливе. Не вдаючись у дискусії, ми розглянемо вчення чотирьох мислителів: Федора Достоєвського, Льва Толстого, Володимира Соловйова, а також Олени Блаватської.
Ці філософи виокремлюються нами з двох причин: по-перше, вони найповніше увійшли в контекст світової культури, а по-друге, в їхніх вченнях найочевидніше звучить тема людини та її меж.
Вчення цих мислителів належать "золотому вікові" російської класичної філософії. Ми розкриємо також позиції представників другого періоду російської філософської класики – її "срібного віку".
Федір Достоєвський: краса врятує світ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російська класична філософія: людське і боголюдське“ на сторінці 1. Приємного читання.
