Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Горезвісна суперечка емпіризму з раціоналізмом досягла свого апогею на початку XVIII ст. в полеміці між англійським емпіриком Джоном Локком (1632–1704 pp.) і німецьким ідеалістом Лейбніцем.

"В інтелекті немає нічого такого, чого не було б раніш у чуттях", – стверджував Локк. "Окрім самого інтелекту", – відповідав Лейбніц. Пізніше Шопенгауер – прихильник емпіризму в теорії пізнання – висловив позицію емпіриків таким чином: розум з його поняттями – це асигнації, а чуття – золоті монети. Асигнація, природно, чогось варта, оскільки має золоте забезпечення. Так і поняття: для того, щоб вони мали раціональний смисл, вони повинні підтвердити свою "платоспроможність", тобто, зв'язок із чуттєвою реальністю.

Сам Локк аргументує свою позицію так: "Істинне знання вперше виникло у світі завдяки досвіду і раціональним спостереженням, але гордовита людина, не задовольняючись тими знаннями, одержати які вона була здатна і які для неї корисні, хотіла б проникнути у приховані причини речей, висунути принципи і встановити максимуми щодо рушійних сил природи, даремно очікуючи, що природа, або, по суті, Бог, чинитиме відповідно до тих законів, які людина для неї накреслила... Це марнославство поширилося на багато розділів натуральної філософії, і чим більше воно уявляється витонченим і вченим, тим більше воно виявляється шкідливим, перешкоджаючи зростанню практичного знання" (з незавершеної праці "Про медичне мистецтво", 1668). Такою ж була позиція Ньютона, коли він відмовився висунути будь-які гіпотези щодо прихованих причин сил тяжіння, обмежившись просто встановленням факту і обмовившись при цьому відомими фразами: "Гіпотез не вигадую" і "Фізика, бережись метафізики".

Але які можуть бути наслідки для того, хто обере одну з цих парадигм – емпіризм або раціоналізм? Зрештою, ця дилема наштовхується на різні розв'язання проблеми про співвідношення науки і філософії. В емпіризмі втілилася ідея саму філософію перетворити за образом і подобою експериментальної науки. Саме тоді була закладена тенденція, інерцію якої ми відчуваємо і зараз: міряти філософію масштабом науки. Проте тут нас у першу чергу цікавить, як ці настанови відбилися на погляді про сутність людини?

Локк і його послідовники головне своє завдання вбачали у створенні "науки про людську природу" на зразок ньютонівської фізики. Обговорення гносеологічних питань не було для емпіриків самоціллю – воно було засобом для напрацювання вчення про людську поведінку. Саме про це писав Локк: "Доцільно зробити висновок, що найбільш прийнятним для нас заняттям буде знання в цій сфері, що найбільше відповідає нашим здібностям і є для нас найцікавішим, тобто знання умов нашого вічного добробуту. Звідси можна зробити висновок, що теорія людської діяльності чи моральність є внутрішньо властивий людству предмет вивчення і дії"[1]. Таким чином, стара метафізика повинна була поступитися місцем експериментальній філософії людської природи.

Лейбніц у суперечці науки і філософії про їхнє "первородство" рішуче зайняв сторону, як він говорив, "вічної філософії", хоча його досягнення саме в науці і його слава вченого-експериментатора величезні. Монадологія Лейбніца – це грандіозна спроба об'єднати механічну ньютонівську картину світу з вічними релігійними істинами, примирити, як він сам говорив, Платона і Демокріта, поєднати експериментально-математичні дослідження природи і причинне пояснення світу з телеологічною космологією. Лейбніц писав: "Відкриття в науці потрібно робити без афективного прагнення до незвичайного або нового, що я вважаю небезпечним не тільки на практиці, айв теорії, бо я встановив після тривалих досліджень, що зазвичай найбільш давні думки є найкращими, якщо їх витлумачити належним чином"[2].

Отже, вододіл між раціоналізмом і емпіризмом був зумовлений різним розумінням сутності людини: емпірики висунули ідею "tabula rasa" (свідомість кожного новонародженого подібна чистій дошці, на якій досвід може записувати будь-який зміст). Раціоналісти ж висунули постулат "вроджених ідей".

Що привело Декарта, а потім Лейбніца до переконання про існування вроджених ідей? Як раціоналісти, вони не сумнівалися, що вивести загальне знання, наприклад, знання про Бога, із чуттєвого досвіду неможливо. Деякі речі ми відчуємо інтуїтивно, і вони мають для нас не меншу, а більшу достовірність, ніж знання, отримані шляхом чуттів. Отже, інтуїція повинна мати у своєму розпорядженні той матеріал, що дає змогу їй робити свої змістовні прозріння. Лейбніц, правда, дорікав Декарту в спрощеному розумінні вродженості, але все-таки, коли Декарт твердив, що душа людини мислить безперервно, навіть в утробі матері, тому що дух завжди активний, він мав на увазі лише ембріони думок, нечіткі їхні зародки, для прояснення яких необхідна діяльність природного "світларозуму".

Проте сучасні дослідження експериментально підтвердили правомірність декартівського припущення: Станіслав Гроф довів існування у людини внутрішньоутробної пам'яті і можливість її активізації шляхом застосування особливого роду технік. Звернемо увагу, що ідея вродженості деяких знань, "закодованості" в свідомості людини якоїсь інформації, яку потрібно пригадати, весь час з'являється в історії філософії: Платон – Августин – Декарт... Здавалося б, ця лінія була розірвана емпіричною теорією пізнання, але в XX ст. вона одержує несподіване підтвердження з боку досліджень з глибинної психології. Ідея архетипів колективного позасвідомого (К. Г. Юнг) – це теорія вроджених ідей, модернізована відповідно до вимог сучасної науки.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?
  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)