Цим рядком закінчується знаменита "Божественна комедія". А починається вона словами: "Земне життя пройшовши до половини, я заблукав у похмурому лісі..." Аріадниною ниткою, що вивела його з "хащі", була Любов, космічну силу якої він пережив. У переживанні великого італійця шлях, що високо піднімається до небесних ангельських ієрархій (дантівські ієрархії стануть класичним каноном для містиків і езотериків), до першорушійної сили, – це шлях любові. Дантівський шлях любові – шлях сприйняття божественного світла. "Фактично вся поема – це містерія залучення до цього сліпучого світла"[1]. Геній любові, за Данте, це така ж доля обраних, як геній поезії, філософії, пророцтва, релігійного натхнення.
Щоб досягти гармонії, спокою душі, треба пережити три стани – буття, очищення і оновлення, – яким відповідають три світи: пекло, чистилище і рай.
Сенс людського існування, за Данте, – у наближенні до потойбічного ідеалу. Цей ідеал неможливо відобразити теоретично. Для цього більш придатне мистецтво. Але й воно не може втілити потойбічний ідеал в усій його досконалості. Мистецтво це символ більш високих цінностей, а будь-який творчий акт божественно зумовлений:
Усе, що вмре, і все, що вічно є, -
Є лише відблиск Думки, якою Всемогутній
Любовію своєю буття дає.
("Рай", XIII, 52 54)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Данте: "Що рухає сонце і світила?"“ на сторінці 1. Приємного читання.
