"Срібний вік" російської класичної філософії

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

"Срібний вік" російської класичної філософії – це період розвитку філософської культури Росії перших двох десятиліть XX ст. Він приніс нові вчення про людину. Які істотні риси цього періоду?

Насамперед його характеризує поворот до релігії і містики широких прошарків інтелігенції Росії, що визначило глибинний настрій філософії "срібного віку". Цікаве зауваження робить М. Лосський про те, що в другій половині XIX ст. у Росії "інтелігенція мало цікавилася питаннями релігії. Одна її частина болісно займалася проблемою усунення від влади самодержавства, а інша так само односторонньо була поглинена... проблемою запровадження соціалізму. Наприкінці XIX і початку XX ст. значна частина російської інтелігенції звільнилася з полону цього хворобливого моноідеїзму"[1].

У період "срібного віку" відбувається діалог церковних (насамперед православних) і світських мислителів, вони разом обговорюють проблеми людини, її місця у світі, її можливостей і меж. Так, наприклад, у 1901 р. у Петербурзі було засноване "Релігійно-філософське товариство", в якому брали участь як церковники, так і миряни.

Можна з усією впевненістю сказати, що російська філософська думка "срібного віку" – це релігійно-філософська думка. Спектр її надзвичайно широкий. З одного боку – це такі православні мислителі-теологи, як отець Павло Флоренський і отець Сергій Булгаков, з іншого боку – вільний релігійний філософ Микола Бердяев, і нарешті, ще одну грань російської філософії "срібного віку" виявляє трагічно-скандальний релігійний вільнодумець Василь Розанов.

Говорячи про релігійний характер філософської думки "срібного віку", не варто забувати про те, що на неї величезний вплив мали не тільки Достоєвський, Толстой, Соловйов, Блаватська, а й Ніцше та Маркс. "Срібний вік" народжував свої вчення про людину в діалозі і полеміці з усіма цими мислителями.

Точно так само, як і в "золотому віці" свого існування, російська філософія тяжіє до філософського мистецтва. Особливо цікавими тут є ідеї поетів-символістів – Андрія Белого і В'ячеслава Іванова. Досить цікава поезія і проза Валерія Брюсова.

Ми коротко зупинимося на позиціях Василя Розанова, Андрія Белого і Сергія Булгакова, які досить точно визначають проблему меж людини.

У різноманітній і суперечливій творчості Василя Розанова (1856–1919 pp.) проблема меж людини ставиться насамперед як проблема меж статі.

Стать трактується Розановим дуже неоднозначно. З одного боку – стать це благо, поєднання статей породжує родове життя, що є для Розанова вищим проявом людського життя. З іншого боку – стать спричинює самотність людини, яка може зруйнувати родове життя.

Розанова болісно переслідує проблема "третьої статі", якій присвячена його найоригінальніша книга "Люди місячного світла". Розанов із жадібною цікавістю аналізує життя чоловіків і жінок, які психологічно поєднують у собі риси чоловіка і жінки. Його ставлення до цих людей суперечливе – від потаємного презирства до такого ж таємного замилування. Саме вони, на думку

Розанова, залишають межі роду, створюючи релігійні рухи і філософські системи. Розанов і у своїй психіці знаходить багато жіночого.

Надто сильна цікавість до плоті, тілесності парадоксально поєднується в Розанова з його концепцією свободи духу від плоті. Межі духу – це межі втілення. Сам же дух безмежний. Після смерті тіла дух є "форма чистого існування, не обмежена нічим". Для Розанова, який розривається між голосом Плоті і голосом Духу, напрочуд характерне персоналістичне бачення Бога. Саме Бог є вищою межею і безмежністю для Розанова. Він пише: "Я люблю Того, Хто змушує мене сумувати і радіти, Хто зі мною говорить, мені дорікає, мене розраджує.

Це Хтось. Це – Особа. Бог для мене завжди "він". Або "ти" – завжди близький.

Мій Бог – особливий. Це тільки мій Бог; і більше нічий. Якщо ще "чийсь" – то цього я не знаю і не цікавлюсь.

"Мій Бог" – безкінечна моя інтимність, безкінечна моя індивідуальність. Інтимність схожа на лійку або навіть на дві лійки. Від мого "суспільного я" йде лійка, що звужується до точки. Через цю точку-щілину проходить тільки один промінь: від Бога. За цією точкою – інша лійка, але вона не звужується, а розширюється в безмежність: це Бог... Так що Бог

• 1) і моя інтимність,

• 2) і безмежність, в якій світ є частиною"[2].

Андрій Бєлий (1880–1934 pp.) – фундатор символізму – системи розуміння світу як цілого в процесі художнього символотворення. Межі людини для Белого – це межі раціональності, яка не дає істинного пізнання світу, а лише "систематизує відсутність пізнання".

Безмежність і всемогутність людського Я можливі в мистецтві – насамперед у поезії – в символічних осяяннях, що осягають істинну суть життя і творять її. Входячи в життя через переживання, символи поезії стають реальністю більш високого порядку, ніж реальність матеріальних відношень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Срібний вік" російської класичної філософії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії
  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)