Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології


Від буття до мислення: натурфілософія


Фіхте зосередив свою енергію на пошуку першопринципів будь-якої науки. Але його гносеологізм був обмеженим щодо розуміння сутності людини. І це показав Шеллінг (1775–1854 pp.). Наука – ще не вся людина. На думку Шеллінга, Фіхте залишив поза увагою природу і мистецтво. Пізніше Шеллінг скаже: "В науці стільки науки, скільки в ній мистецтва". Почне ж він із необхідності доповнити "науковчення" Фіхте філософією природи.

Шеллінг познайомився з Фіхте, коли йому було сімнадцять років, і він був так само вражений величчю його особистості, як свого часу Фіхте був вражений ідеями Канта. Шеллінг до моменту зустрічі з Фіхте вивчив "Критику чистого розуму" і уже набув філософської популярності.

Шеллінг, мабуть, єдиний "вундеркінд" серед філософів, оскільки юність і мудрість – речі малосумісні. Проте дисертація шістнадцятирічного Шеллінга була помічена багатьма. У двадцять три роки він був вже професором. Його лекції мали феноменальний успіх – студенти сотнями супроводжували його з міста в місто і влаштовували йому факельну ходу. Поетична натура, він був певною мірою причетний не тільки до філософії, а й до мистецтва. Дивним чином йому повезло в коханні. І це почуття розширило і поглибило його бачення майбутнього людини.

Водночас сказане не повинно створювати ілюзію про легкість і безпроблемність його шляху: знайомлячись із Фіхте, сімнадцятирічний Шеллінг не знав, що вони пройдуть шлях від друзів до ворогів, що в його довгому житті його чекають величезні злети і великі втрати. Йому призначено було стати не тільки одним із найяскравіших представників німецької класичної філософії, а й одним із родоначальників тієї гілки древа європейської філософії, яку можна позначити новокласичною філософією.

Як і всі німецькі класики, Шеллінг ставив перед собою завдання з'ясувати, як співвідносяться Мислення і Буття. Відповіддю була його філософія тотожності. Буття і Мислення тотожні – у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти в ньому. В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. "У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе", – писав Шеллінг.

Але як довести, що Мислення не спотворює реальність, що Мислення і Буття дійсно тотожні? Шеллінг пропонує доведення, що відповідає математичним канонам. Що значить довести тотожність? Це значить із лівої частини рівняння вивести праву, а потім – навпаки. Отже, потрібно спочатку, відштовхуючись від Буття, прийти до Мислення, а потім, виходячи з Мислення, прийти до Буття:

Буття – Мислення

Відповідно, філософія тотожності розпадається на дві частини, а всю творчість Шеллінга прийнято ділити на два періоди: рух від Буття до Мислення змальовує його натурфілософія (ранній період), а виведенню Буття з Духу присвячена його система трансцендентального ідеалізму.

Почнемо з натурфілософії. Розчинивши весь світ у діяльності, Фіхте стер межу між природою взагалі й олюдненою природою, тобто, змішав природу і культуру. Фіхте випустив з поля зору ту природу, що не може бути продуктом людської діяльності, оскільки вона вже існує до неї. Цю прогалину і хоче заповнити Шеллінг. Природа повинна бути зрозуміла як зримий дух, а дух – як невидима природа. Мислення і Буття, суб'єктивне й об'єктивне – протилежності, а тотожність протилежностей полягає не в їх однаковості, а в їхньому взаємопереході. Суб'єкт і Об'єкт як діалектичні протилежності не існують один без одного. Лише з виникненням Суб'єкта дійсність починає протистояти йому як Об'єкт. Значить, тільки на певному щаблі свого розвитку природа роздвоюється на Суб'єкт і Об'єкт, на Мислення і Буття. Яким же чином природа, що не мислить, приходить до того, що починає мислити? З нічого нічого не виникає: якби в природі від початку не було потенційних паростків духу, можливості його зародження, йому нізвідкіля було б з'явитися. Отже, в природі, "хоча й в неусвідомленому вигляді, є проблиски того, що властиво інтелігенції"[1].

Але для того, щоб переконливо показати становлення суб'єкта з об'єкта, пробудження духу з природного заціпеніння, природа повинна бути взята:

• 1) як система (тому що "інтелігенція", дух – продукт усієї природи в цілому, а не тільки якоїсь її частини);

• 2) як система, що розвивається (оскільки "інтелігенція", свідомість якраз і є продукт розвитку природи).

Так виникає знаменита шеллінгівська задача "систематизувати всі уламки цілого природи"[2]• Саме принцип системності дав змогу Шеллінгу, узагальнюючи дані сучасного йому природознавства, з упевненістю передбачити ще не доведені експериментально закономірності – зокрема, що між електрикою і магнетизмом існує взаємозв'язок. (Ця ідея глибоко вразила Ерстеда, який з часом зумів експериментальне довести цей здогад.)


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності
  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)