Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Н. Хамітов

СПРАВЕДЛИВІСТЬ – етична категорія, що позначає відношення до людини і світу на основі уявлень про права людини. Справедливість реалізується в діях, обумовлених розумінням належного. Фундаментальною особливістю справедливості є об'єктивна оцінка вчинків і прийняття відповідальності за них.

В архаїчних суспільствах справедливість – це відповідність традиціям і покарання за їх порушення. Для культури індуїзму справедливість уособлюється в ідеї карми – у законі відплати в наступному житті за вчинки життя нинішнього. У більшості давньокитайських релігійно-філософських систем справедливість – це відповідність природному порядку речей, вираженому в "Дао" – гармонії енергій "Ян" та "Інь". Для Конфуція справедливість є нагородою за чесноту (де), у суспільстві вона виявляється як благопристойність (лі).

У філософії Платона – справедливий устрій суспільства полягає в чіткому поділі на три стани: філософів-правителів, воїнів, а також ремісників і хліборобів – кожна людина в залежності від здібностей повинна зайняти свою ступінь. У середньовічній філософії мова йде про божественну справедливість, що виражається насамперед у тому, що праведників очікує рай, а грішників – пекло.

Новий час поєднує поняття справедливості і рівності, що в XX – XXI століттях трансформується в ідею рівності всіх перед законом, а також рівних можливостей в одержанні освіти й професійної реалізації. Таке розуміння справедливості породило концепт "соціальної справедливості", смисл якого значно варіюється в різних культурах і країнах. Навряд чи може бути виведена однозначна "формула справедливості", розуміння справедливості і несправедливості в кожному конкретному випадку вимагає індивідуального підходу.

Усвідомлюючи екзистенціальні мотиви закликів до боротьби за справедливість, можна припустити, що вони дуже різноманітні, але основними є помста чи любов. Перший мотив породжує руйнівний рух за справедливість, другий – плідний.

Н. Хамітов, С. Крилова

СТРАХ – екзистенціальна ситуація (екзистенціал), у якій людина переживає небезпеку, що загрожує її існуванню.

Найбільш розповсюджений страх у буденності – це страх покарання і відторгнення суспільством у результаті порушення його норм і заборон, страх самотності. Такий страх породжує бажання бути "не гірше інших". Це постійне існування під наглядом соціального середовища, що відтворює бажання догодити соціальному середовищу і бути подібним йому.

Страху протистоїть усвідомлення. Усвідомлення – це приручення страху, спроба зрозуміти його причини. Усвідомлення та пізнання буденності приводять людину до ілюзії оволодіння страхом. Виникає відчуття, що, пізнавши систему родових заборон, людина рятується від страху. Але страх залишається, тому що в ньому закладений не тільки зовнішній, а й внутрішній зміст. Залишається страх самого себе, вічна непізнаність себе. Страх – це переживання своїх меж, які можна перебороти, але в яких можна і залишитися назавжди. З цим пов'язана суперечливість природи страху, який одночасно і притягає, і відштовхує.

Чи існує чоловічий і жіночий страх? На перший погляд здається, що чоловіча і жіноча форми страху єдині по змісту і різні за формою прояву. Хлопчик – юнак – чоловік виховується стриманим до власного страху й співчутливим до страху протилежної статі; дівчинка – дівчина – жінка може, і навіть зобов'язана виявляти страх як вираження жіночності.

Однак більш глибоке міркування приводить нас до того, що чоловічий і жіночий страх сутнісно різні. Чоловік менше, ніж жінка боїться бути скомпрометованим перед родом, його страх – це страх утратити себе, своєї мужності. Жінка, з одного боку, більше страшиться соціального середовища, його думки про себе, а з іншого боку, часто вона відчуває страх не за себе, а за інших – коханих і дітей.

Н. Хамітов

Т

ТАБУ (полінезійськ.) – заборона на ті чи інші дії, яка має ритуальний характер та існує на межі свідомості та позасвідомого. Згідно з дослідженнями сучасних антропологів, табу існують у всіх первісних суспільствах.

У психоаналізі З. Фрейда і в роботах його послідовників поняття "табу" набуває значення моральної заборони, яка призводить до витіснення бажань у сферу позасвідомого і породжує сексуальні комплекси. Табу стає характеристикою не лише первісних народів, а й наших сучасників, більше того, характеристикою індивіда. З точки зору 3. Фрейда, в індивідуальній психіці табу конституюються такою реальністю як Супер-Его (Над-Я). К. Юнг пов'зує механізм реалізації табу з архетипами колективного позасвідомого.

(Див. також: заборона і воля, психоаналіз).

Н. Хамітов

ТАЛАНТ – (від грецького talanton – міра, у переносному значенні – рівень здібностей) – яскраво виявлені здібності людини в певній сфері діяльності, міра актуалізації її особистості.

Показниками таланту є продукти творчості – цивілізаційно- технічної чи духовно-культурної, які вирізняються оригінальністю, новим підходом. Особливості таланту вияскравлюються при зіставленні його з феноменом геніальності. Талант, як правило, обмежений однією сферою діяльності, геній тяжіє до універсальності. Гегель вважає, що "талант є специфічною, а геній – всезагальною здатністю". О. Вейнінгер зазначає, що талановитість є спадкоємною, часто родовою особливістю (сім'я Бахів), геній же не може бути успадкованим, це суто індивідуальний феномен (Іоганн Себаст'ян Бах). В залежності від своєї соціальної та моральної спрямованості талант може мати як конструктивні, так і деструктивні вияви.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 31. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)