Людина, що володіє особистісний світоглядом, далеко не завжди здатна об'єднати внутрішній світ у таку цілісність, де частини необхідно й вільно поєднані одна з іншою. Особистісний світогляд тому є лише ступінь до філософського світогляду.
Н. Хамітов
СВІТОГЛЯД ФІЛОСОФСЬКИЙ – світогляд, що відображає метаграничне буття людини і відзначається самостійністю, критичністю, творчим характером, а також системністю і внутрішньою цілісністю. Можна стверджувати, що філософський світогляд є ступінь зрілості особистісного світогляду.
Усякий філософський світогляд є особистісний, але не всякий особистісний – філософський. Чи може будь-яка людина з особистісний світоглядом – самостійним, критичним, творчим – розраховувати на те, що він спрямований до філософського світогляду? Так, якщо людина прагне знайти системність та цілісність свого світогляду. Інакше особистісний світогляд стає випадковим і поверхневим явищем, а тому рано чи пізно тоне в стихії соціальних стереотипів, втрачаючи індивідуальний характер. Тому розхоже твердження про те, що кожен сам по собі є філософом, дуже далеко від істини. Філософський світогляд є складна й безупинна робота духу, що переборює власну обмеженість.
Виходячи з усього сказаного, можна зробити висновок, що всі видатні люди в історії людства мали філософський світогляд. Саме він дає людині можливість сформулювати глобальну мету й усвідомити стратегії життя, що ведуть до неї. Тому можна припустити, що релігійний, художній і науковий світогляд видатних людей виступає метаморфозами філософського.
Н. Хамітов
СВОБОДА – здатність людини бути собою і відкритою змінам на основі знаходження особистісної єдності в її різних модусах: сутності й існування, духовності і душевності, цілепокладання й цілереалізації, мислення і буття. Свобода в просторі світу особистості є внутрішня свобода, втілюючись у реаліях життя, вона стає зовнішньою свободою.
У філософії Б. Спінози знаходимо визначення свободи як усвідомленої необхідності, що в марксистській філософії доповнюється осмисленням свободи як перетвореної необхідності. Однак в ідеалістичній і персоналістичній традиціях філософії свобода трактується як особливе буття особистості, що протистоїть необхідності як способу буття природи. Найбільш послідовно ця позиція була розгорнута в персоналізмі М. Бердяева.
Е. Фромм пропонує розділити свободу на два види – "свобода від" і "свобода для". Перший вид свободи означає здобуття незалежності, звільнення від перешкод на шляху особистісного росту, "свобода для" це реалізація у творчості, у конструюванні унікального проекту свого життя. Е. Фромм детально аналізує феномен "утечі від свободи" в буденності, його причиною є страх вибору та відповідальності.
У метаантропології свобода усвідомлюється як екзистенціал метаграничного буття людини – така єдність духовності і душевності, що дозволяє любити і бути любимим. Саме це відрізняє справжню свободу від свавілля, яке приводить особистість у стан внутрішньої самотності, що є сумним результатом буденного і граничного буття людини.
Н. Хамітов, С. Крилова
СМИСЛ ЖИТТЯ – філософська категорія, що окреслює проблему значення людської присутності у світі з огляду на її кінце- вість.
В історії європейської філософії проблема смислу життя розглядається по-різному – в залежності від розуміння людини і світу. Для Сократа смисл життя в безупинному пізнанні, причому не стільки зовнішнього світу, скільки самого себе. У філософії Платона смисл життя трактується як осягнення своєї справжньої ідеальної природи, прорив від світу тлінних речей до світу безсмертних ідей.
Середньовічна християнська філософія трактує смисл життя людини як подолання її гріховної природи. Для філософії романського Відродження смисл життя – у творчості, що дає безсмертя у творах, а для германського Відродження – у діяльній вірі в Абсолют і власне спасіння, що актуалізує всі можливості людини. Філософія Нового часу відроджує розуміння смислу життя через пізнання, при цьому мова йде передусім саме про теоретичне пізнання. Таке розуміння смислу життя досягає свого максимуму і завершеності в німецькій класичній філософії.
У філософських міркуваннях Гете зустрічаємо ідею про набуття смислу життя в подоланні власної обмеженості, універсалізації особистості. Для С. Кьеркегора смисл життя – у можливості піднятися від естетичного та етичного до релігійного ступеня осягнення Бога і світу в людському бутті.
У філософії Ніцше смисл життя людини – у подоланні себе на шляху розгортання якостей Надлюдини. У марксизмі смисл життя трактується як перетворення світу на шляху набуття комунізму як суспільного ладу, в якому долається відчуження людини. Для Фрейда смисл життя – у знаходженні повноти життя на основі звільнення від психологічних травм і сублімації придушеного лібідо.
В атеїстичному екзистенціалізмі смисл життя – у виході за межі буденності і мужності бути незважаючи на абсурдність світу. У релігійному екзистенціалізмі смисл життя знаходиться як єдність екзистенції (людського) і трансценденції (Божественного) на рівні переживання, у персоналізмі таке розуміння смислу життя доповнюється ідеєю онтологічного, буттєвого злиття Божественного і людського, вираженої в концепті Боголюдини. В метаантропології смисл життя – у можливості пройти шлях від буденного буття людини до метаграничного буття.
Н. Хамітов, С. Крилова
СПОГЛЯДАННЯ – цілісно-інтуїтивне занурення мислення в буття, що не припускає перетворення світу (чи його частини) в об'єкт і ціль.
У Платона споглядання – це надчуттєве осягнення людиною світу безсмертних ідей. У філософії Фіхте споглядання – це спрямованість людського Я на себе і зовнішній світ як Не-Я, а також переживання їхньої єдності. У Шеллінга споглядання – це рух від явища до сутності. У феноменології Гуссерля виділяються два види споглядання: "емпіричне" (споглядання окремих явищ) і "ейдетичне" – (споглядання сутностей). У філософії марксизму критикується ототожнення споглядання з філософським пізнанням, яке усвідомлюється як єдність споглядання, абстрактного мислення і практики. Не заперечуючи значення двох останніх компонентів у філософському пізнанні, разом із тим потрібно визнати, що здатність до споглядання – фундаментальна умова буття особистості як філософа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 30. Приємного читання.
