Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Н. Хамітов

ПОСМІШКА (як екзистенціал) – стан, у якому людина виражає радість, смуток або здивування, демонструє доброзичливість при зустрічі з іншою особистістю, реагує на свою або чужу іронію.

Посмішка, як і сміх, може виражати і оптимістичне, і песимістичне (гірка посмішка), і байдужо-прагматичне відношення до світу (чергова посмішка). При цьому, на відміну від сміху, посмішка здатна виразити меланхолійне й тривожне переживання дійсності (смутна посмішка, тривожна посмішка).

Н. Хамітов

ПРОГРЕС В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ – процес розгортання свободи, універсальності і взаємної терпимості філософських вчень і їхніх творців, що виявляється в особистісно-творчому спілкуванні й оформлюється в культурі через наростання цілісності відносин теоретичної філософії, філософської есеїстики і філософського мистецтва.

Прогрес є ускладнення організації певного явища і, саме головне, – його універсалізація. Прогрес у філософії та її історії є наростанням взаємної толерантності філософських вчень і їхніх творців через реальне збільшення універсальності змісту і форми філософії.

Буденний світогляд заперечує прогрес в області філософії. "Загальна думка, – пише Гегель, – не стільки розуміє різницю філософських систем як прогресуючий розвиток істини, скільки вбачає в різниці протиріччя". Це відбувається, на думку Гегеля, "з відрази і страху перед особливістю, у якій знаходить свою дійсність всезагальне". У результаті прогрес у філософії заперечується, тому що в ній більшість людей бачить хаос взаємовиключних точок зору.

Гегель усвідомлює наявність прогресу у філософії, цілком опускаючи її в стихію наукового прогресу, заснованого на абсолютному знятті. Саме це приводить його до розуміння, що історія філософії є система.

Ідею прогресу у філософії можна виводити з ідеї загального прогресу культури, якщо приймати його як щось самоочевидне. Прогрес у культурі є насамперед прогрес свободи в людському бутті в її особливому та всезагальному вираженні.

Однак, якщо ми визнаємо можливість прогресу у філософії, чи не буде це запереченням унікальності філософських систем і їхніх методів? Чи не буде це запереченням свободи і значимості цих систем і методів, а також їхніх творців? Ні, якщо ми будемо розглядати прогрес в історії філософії як прогрес особистісно- творчого спілкування.

Що це означає? Кожна попередня і наступна ступені розвитку філософії вільно вступають у процес спілкування, в результаті якого наступна ступінь сутнісно збагачується без поглинання попередньої як елементу. Дійсний прогрес у філософії не є взаємодія двох чи більше систем і їхніх методів. Це спілкування персон, що стоять за методами і системами. Якщо взаємодія філософа з минулим філософії є неперсоналістичною, то спілкування не відбувається і філософ сприймає букву, а не дух філософії.

Наступність у філософії є наступність особистостей філософів, навіть якщо ці особистості розділені тисячоріччями. Прогресом же тут буде вільна універсальність кожної наступної системи, збагаченої досвідом попередньої, наростання свободи відносини до світу. Таким чином, прогрес філософії, як і прогрес культури в цілому, є прогрес свободи й універсальності. А тому саме свобода й універсальність виступають головними критеріями прогресу філософії.

З іншого боку, прогрес у філософії і її історії ми можемо трактувати як наростання багатства взаємодії, а значить цілісності системи, що складає з теоретичної філософії, філософської есеїстики і філософського мистецтва.

Н. Хамітов

ПРОТИРІЧЧЯ – процес взаємодії протилежностей. Протилежності можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішні протилежності на відміну від зовнішніх – це глибинно конфронтуючі й одночасно пов'язані початки. Людині у всій повноті її буття дано переживання таких внутрішніх протилежностей як чоловіче і жіноче. При цьому протилежність сама може бути протиріччям. Так, жіноче і чоловіче, вступаючи в протиріччя, у результаті якого з'являється людське життя, несуть у собі свої власні протиріччя.

Здоровий глузд часом підказує, що протиріччя є перешкодою розвитку, яку потрібно обійти. Неясний острах протиріч приводить до появи цілого ряду концепцій, що обґрунтовують можливість і реальність життя без них. Популярна психологія Д. Карнегі є вчення про те, як уникнути протиріч у спілкуванні. Для Карнегі мистецтво уникати протиріч – це мистецтво уникати конфліктів і в результаті – впливати на людей. У цьому є сенс, якщо мова йде про антагонізм. Однак протиріччя не завжди мають деструктивний результат. До того ж, протиріччя, що назріло можна уникнути лише тимчасово.

Протиріччя – не тільки тупик, а й межа, за якою знаходиться нове. Уникаючи протиріч, буденний світогляд утрачає це нове, тому що захищає свою завершеність. Однак цим він збіднює себе, наповняючи нудьгою буденності. Реальність спілкування з людьми і радість від нього заміняється маніпулюванням людьми. Але протиріччя все рівно проникають у "несуперечливий" світ буденності, і тоді люди, що замкнулися в ньому, переживають катастрофу. Усвідомлення цього дозволило Е. Шострому написати книгу "Анти-Карнегі, або людина-маніпулятор". Мудрість означає не боятися протиріч у мисленні й житті, тому що вони означають нові рубежі мислення і життя.

Чи будь-яка взаємодія протилежностей приводить до розвитку? Уявимо дискусію двох людей з істотної для них проблеми. Коли виникає протиріччя в поглядах, вони можуть розійтися, залишившись на своїх позиціях і не прийнявши нічого нового. Або один з них цілковито переконає іншого, і тоді, не розвиваючись, тріумфує лише одна точка зору. Однак співрозмовники можуть об'єднати свої погляди в третій точці зору, що однаково піднімається над першою і другою, гармонічно приймаючи їх у себе. Ясно, що саме такий результат дискусії найбільш конструктивний. Це можливо тоді, коли обидві точки зору настільки розвинуті, що співрозмовники здатні відчути їх недосконалість, однобічність і необхідність нового. Саме тоді протиріччя між ними і створює це нове.

Незрілі протилежності або розходяться, не створюючи нічого принципово нового, або одна з них може знищити іншу й саме протиріччя; тоді ми одержуємо так званий антагонізм.

Зрілі протилежності, вступаючи в конструктивне протиріччя, з'єднуються в синтезі як гармонії у новому бутті. Такий синтез може бути названий розв'язанням протиріччя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 27. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)