Н. Хамітов
ПОСМІШКА (як екзистенціал) – стан, у якому людина виражає радість, смуток або здивування, демонструє доброзичливість при зустрічі з іншою особистістю, реагує на свою або чужу іронію.
Посмішка, як і сміх, може виражати і оптимістичне, і песимістичне (гірка посмішка), і байдужо-прагматичне відношення до світу (чергова посмішка). При цьому, на відміну від сміху, посмішка здатна виразити меланхолійне й тривожне переживання дійсності (смутна посмішка, тривожна посмішка).
Н. Хамітов
ПРОГРЕС В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ – процес розгортання свободи, універсальності і взаємної терпимості філософських вчень і їхніх творців, що виявляється в особистісно-творчому спілкуванні й оформлюється в культурі через наростання цілісності відносин теоретичної філософії, філософської есеїстики і філософського мистецтва.
Прогрес є ускладнення організації певного явища і, саме головне, – його універсалізація. Прогрес у філософії та її історії є наростанням взаємної толерантності філософських вчень і їхніх творців через реальне збільшення універсальності змісту і форми філософії.
Буденний світогляд заперечує прогрес в області філософії. "Загальна думка, – пише Гегель, – не стільки розуміє різницю філософських систем як прогресуючий розвиток істини, скільки вбачає в різниці протиріччя". Це відбувається, на думку Гегеля, "з відрази і страху перед особливістю, у якій знаходить свою дійсність всезагальне". У результаті прогрес у філософії заперечується, тому що в ній більшість людей бачить хаос взаємовиключних точок зору.
Гегель усвідомлює наявність прогресу у філософії, цілком опускаючи її в стихію наукового прогресу, заснованого на абсолютному знятті. Саме це приводить його до розуміння, що історія філософії є система.
Ідею прогресу у філософії можна виводити з ідеї загального прогресу культури, якщо приймати його як щось самоочевидне. Прогрес у культурі є насамперед прогрес свободи в людському бутті в її особливому та всезагальному вираженні.
Однак, якщо ми визнаємо можливість прогресу у філософії, чи не буде це запереченням унікальності філософських систем і їхніх методів? Чи не буде це запереченням свободи і значимості цих систем і методів, а також їхніх творців? Ні, якщо ми будемо розглядати прогрес в історії філософії як прогрес особистісно- творчого спілкування.
Що це означає? Кожна попередня і наступна ступені розвитку філософії вільно вступають у процес спілкування, в результаті якого наступна ступінь сутнісно збагачується без поглинання попередньої як елементу. Дійсний прогрес у філософії не є взаємодія двох чи більше систем і їхніх методів. Це спілкування персон, що стоять за методами і системами. Якщо взаємодія філософа з минулим філософії є неперсоналістичною, то спілкування не відбувається і філософ сприймає букву, а не дух філософії.
Наступність у філософії є наступність особистостей філософів, навіть якщо ці особистості розділені тисячоріччями. Прогресом же тут буде вільна універсальність кожної наступної системи, збагаченої досвідом попередньої, наростання свободи відносини до світу. Таким чином, прогрес філософії, як і прогрес культури в цілому, є прогрес свободи й універсальності. А тому саме свобода й універсальність виступають головними критеріями прогресу філософії.
З іншого боку, прогрес у філософії і її історії ми можемо трактувати як наростання багатства взаємодії, а значить цілісності системи, що складає з теоретичної філософії, філософської есеїстики і філософського мистецтва.
Н. Хамітов
ПРОТИРІЧЧЯ – процес взаємодії протилежностей. Протилежності можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Внутрішні протилежності на відміну від зовнішніх – це глибинно конфронтуючі й одночасно пов'язані початки. Людині у всій повноті її буття дано переживання таких внутрішніх протилежностей як чоловіче і жіноче. При цьому протилежність сама може бути протиріччям. Так, жіноче і чоловіче, вступаючи в протиріччя, у результаті якого з'являється людське життя, несуть у собі свої власні протиріччя.
Здоровий глузд часом підказує, що протиріччя є перешкодою розвитку, яку потрібно обійти. Неясний острах протиріч приводить до появи цілого ряду концепцій, що обґрунтовують можливість і реальність життя без них. Популярна психологія Д. Карнегі є вчення про те, як уникнути протиріч у спілкуванні. Для Карнегі мистецтво уникати протиріч – це мистецтво уникати конфліктів і в результаті – впливати на людей. У цьому є сенс, якщо мова йде про антагонізм. Однак протиріччя не завжди мають деструктивний результат. До того ж, протиріччя, що назріло можна уникнути лише тимчасово.
Протиріччя – не тільки тупик, а й межа, за якою знаходиться нове. Уникаючи протиріч, буденний світогляд утрачає це нове, тому що захищає свою завершеність. Однак цим він збіднює себе, наповняючи нудьгою буденності. Реальність спілкування з людьми і радість від нього заміняється маніпулюванням людьми. Але протиріччя все рівно проникають у "несуперечливий" світ буденності, і тоді люди, що замкнулися в ньому, переживають катастрофу. Усвідомлення цього дозволило Е. Шострому написати книгу "Анти-Карнегі, або людина-маніпулятор". Мудрість означає не боятися протиріч у мисленні й житті, тому що вони означають нові рубежі мислення і життя.
Чи будь-яка взаємодія протилежностей приводить до розвитку? Уявимо дискусію двох людей з істотної для них проблеми. Коли виникає протиріччя в поглядах, вони можуть розійтися, залишившись на своїх позиціях і не прийнявши нічого нового. Або один з них цілковито переконає іншого, і тоді, не розвиваючись, тріумфує лише одна точка зору. Однак співрозмовники можуть об'єднати свої погляди в третій точці зору, що однаково піднімається над першою і другою, гармонічно приймаючи їх у себе. Ясно, що саме такий результат дискусії найбільш конструктивний. Це можливо тоді, коли обидві точки зору настільки розвинуті, що співрозмовники здатні відчути їх недосконалість, однобічність і необхідність нового. Саме тоді протиріччя між ними і створює це нове.
Незрілі протилежності або розходяться, не створюючи нічого принципово нового, або одна з них може знищити іншу й саме протиріччя; тоді ми одержуємо так званий антагонізм.
Зрілі протилежності, вступаючи в конструктивне протиріччя, з'єднуються в синтезі як гармонії у новому бутті. Такий синтез може бути названий розв'язанням протиріччя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 27. Приємного читання.
