На відміну від 3. Фрейда, К. Юнг ототожнює поняття "особистість" та "душа". Він описує особистість за допомогою понять: "Я", "персона", "тінь", "аніма", "анімус". При цьому К. Юнг розділяє "особистість" і "самість", вважаючи самість більш глибинною реальністю, яка включає в себе позасвідоме.
Велике значення проблемі особистості надають представники "гуманістичної психології". Так, А. Маслоу визначає особистість як здатність людини до самоактуалізації. Він розуміє самоактуалізацію не просто як стихійне зростання, а як самопізнання, саморефлексію, що ведуть до плідної самотворчості. Самоактуалізація особистості – це вміння злитися зі своєю внутрішньою природою, вибрати свою мотивацію до життя, здатність постійно розгортати свої потенції.
У метаантропології особистість розглядається як унікальна динамічна єдність духовного та душевного начал, духовності та душевності.
С. Крилова
П
ПЕРЕЖИВАННЯ – екзистенціальна ситуація (екзистенціал), що виражає відношення людини до світу і самої себе в контексті драматичних чи трагічних подій. Переживання – симптом наближення людини до своїх меж і знаходження можливості виходу за них. У переживанні виникає сприйняття себе і світу як єдності; відношення до світу завжди опосередковується відношенням до себе, і навпаки. Переживання, на відміну від емоцій, що характерні й для тварин, – сутнісний людський стан.
Переживання можуть бути притаманні й вищім тваринам, але тільки в граничних ситуаціях, породжених зовнішніми обставинами, тоді як переживання людини породжується специфікою її природи. Переживання супроводжує людину завжди – і в будет ному, і в граничному, і в метаграничному бутті. Переживання відрізняється від споглядання своїм драматичним і трагічним характером, будучи при цьому такою ж фундаментальною умовою буття філософії.
Екзистенціал "переживання" в певному смислі протистоїть екзистенціалам "радість" і "щастя", але тільки через граничне загострення переживання в співпереживанні радість і щастя набувають справжній людський смисл.
Н. Хамітов
ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. persona – особистість) – процес актуалізації особистості в бутті людини. Містить у собі не тільки пізнання і творчість артефактів культури, а й самотворення, а також творення відносин між особистостями. Одним із вищих виявів персоналізації виступає розв'язання протиріччя свободи і любові в житті особистості.
У певному смислі персоналізація протистоїть соціалізації, у ході якої людина знаходить адекватність навколишнім суспільним відносинам, тоді як персоналізація є процес становлення аутентичності – єдності сутності й існування.
Н. Хамітов
ПОЗАСВІДОМЕ, ПОЗАСВІДОМІСТЬ – психічна реальність, що протистоїть свідомості, існує за її межами й може бути як представлена у свідомості (повністю або частково) так і не представлена в ній. "Позасвідоме" – центральна категорія в усіх напрямках та школах психоаналізу.
У європейській філософії концепція позасвідомого вперше чітко була сформульована Лейбніцем у "Монадології". Лейбніц трактував позасвідоме як найнижчу форму душевного життя, середовище, яке оточує усвідомлені представлення. Кант пов'язує позасвідоме з інтуїцією та апріорним синтезом як вищою формою чуттєвого пізнання. Романтизм вбачає в позасвідомому універсальне джерело творчості і створює своєрідний культ позасвідомого. Для Шопенгауера позасвідоме виявляється передусім як воля до життя.
Фрейд розробляє фундаментальну теорію позасвідомого, яку визначає як метапсихологію. Основу її складає вчення про динамічну взаємодію позасвідомого (Воно), свідомості (Я або Его) та Супер-Его (Над-Я). Якщо свідомість формується під впливом соціального середовища, то позасвідоме дається людині від народження. Для Фрейда позасвідоме та свідомість знаходяться в постійному конфлікті, адже імпульси позасвідомого постійно "атакують" свідомість, а "принцип реальності" не дає можливості втілити їх у життя. Цей конфлікт розв'язується або через витіснення – повернення позасвідомих імпульсів у своє джерело, або через сублімацію – символічне вираження імпульсів позасвідомого у формі артефактів культури. У вченні Фрейда Супер-Его (Над-Я) – це своєрідна сфера позасвідомого, яка контролює дії свідомості і пов'язана з образами батьків або вихователів. Юнг створює теорію колективного позасвідомого, вузловими центрами якого є архетипи колективного позасвідомого.
У психосинтезі, актуалізуючому психоаналізі та андрогін-аналізі розрізняються поняття "позасвідоме", "підсвідоме" ("підсвідомість") та "надсвідоме" ("надсвідомість"). Підсвідоме трактується як "нижче позасвідоме" – та його частина, у якій знаходяться психічні травми та комплекси, надсвідоме осмислюється як "вище позасвідоме" – сфера зрілої особистості, яка творчо розкриває свої глибинні можливості.
Слід розрізняти поняття "позасвідоме" та "несвідоме". Останнє означає стан деактуалізованої, інфантильної свідомості й має морально-оціночне забарвлення ("несвідомий вчинок"), тоді як поняття позасвідомого – морально амбівалентне ("позасвідомий вчинок"). На відміну від "несвідомого", поняття "неусвідомлене" виражає прихований стан позасвідомого по відношенню до свідомості.
Н. Хамітов
ПОНЯТТЯ – спосіб осягнення світу через абстракції. Поняття як абстракція виражає реальність, шляхом перетворення її в об'єкт, – зупиняючи й обмежуючи її. Об'єкт є частина реальності, що попала в межі теоретичного пізнання.
Система об'єктів, те загальне, що є в них, дає нам предмет понятійного мислення – частину реальності, що досліджується тією чи іншою наукою. Предмет понятійного мислення є частина реальності на стику мислення і буття; осягаючи предмет як єдність об'єктів, понятійне мислення прагне перебороти свій абстрактний характер у логічному русі, що конкретизує поняття і бачення світу через поняття. Логічний рух понять як абстракцій, будучи завершеним, передбачає висування гіпотез; будучи доведеними, вони стають теоріями, які є понятійними моделями реальності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 26. Приємного читання.
