Гегеля переповнює впевненість, що його метод і система є остаточними й останніми в історії теоретичної філософії – єдино істинної для Гегеля. Але "ноги тих, які тебе винесуть, уже стоять за дверима"... І гегелівська філософія починає трансформуватися Марксом, не менше Гегеля переконаного у своєму праві на абсолютне зняття всієї попередньої філософії.
Але як показала історія, абсолютне зняття все-таки не торкнулося ні філософії Гегеля, ні філософії Маркса. Ми можемо говорити про філософські системи як унікальні, що можуть передати багатство свого змісту і форми наступним вченням і їх творцям, залишаючись при цьому самозначимими й зберігаючи можливість воскресіння своїх ідей і принципів, ще не викликаних історією філософії.
Наступність в есеїстичній філософії – вільна наступність, логіка наступності в есеїстичній філософії не потребує виділення методу-основи і відкидання системи-висновків. Це обумовлює більш цілісний характер такої наступності – есеїстичні тексти в значно більшій мірі, ніж теоретичні, виявляються більш живучими в часі і значимими для всіх часів. Тому, незважаючи на менш проявлений характер наступності у філософської есеїстиці в порівнянні з теоретичною філософією, така наступність може бути більш міцною і внутрішньою.
При цьому слід зауважити, що наступність в есеїстичній філософії невіддільна від наступності в теоретичній філософії, виступаючи образним пожвавленням і збагаченням теоретичної наступності.
У філософському мистецтві наступність найбільш вільна, а прогрес (див. прогрес в історії філософії) найменш очевидний. У порівнянні і з теоретичною філософією і з філософською есеїстикою, філософське мистецтво є абсолютно сучасним і значимим у різних епохах і світах культури.
Наступність у філософському мистецтві є наступність тим і образів-особистостей; прогрес виявляється в наростанні свободи персонажів, що все меншою мірою стають символами для вираження ідей, набуваючи життя, у якому ідея вільно розвертається і збагачується.
Історія філософії свідчить, що у філософському мистецтві наступність впливає на наступність у теоретичній філософії й філософській есеїстиці. Ми бачимо, як поет Гете впливає на теоретика Гегеля, поет Гьольдерлін – на теоретика Гайдеггера, а романіст Достоєвський – на есеїста Бердяева.
Отже, ми можемо говорити про умовність ізольованої наступності в теоретичній філософії, філософській есеїстиці і філософському мистецтві. Історія філософії є історія взаємодії трьох цих форм прояву філософії в культурі. Таке визначення історії філософії дозволяє нам уникнути її однозначних трактувань і найбільш повно виразити її буття в історії культури.
Н. Хамітов
НІЩО – філософська категорія, що зазвичай протиставляється буттю. В античній філософії вперше з'явилася як самостійна категорія у вченні Демокріта про атоми як буття і порожнечу як ніщо, усвідомлюючись як умова для існування множинності, руху і зміни.
У ряді філософських вчень ніщо – це заперечення буття (небуття), що корелює з екзистенціалом "смерть". Разом із тим, у багатьох вченнях ідеалістичної, релігійно-екзистенціальної і персоналістичної направленості ніщо – це синонім інобуття і корелює як з екзистенціалом "смерть", так і з екзистенціалом "народження". У цьому контексті ніщо усвідомлюється як стан переходу буття з одного світу в інший, який є трансцендентним стосовно нього, більше того, як можливість становлення в новому світі. У результаті ніщо може бути протипоставлене не тільки категорії "буття", але й категорії "дещо".
Н. Хамітов
О
ОБ'ЄКТИВАЦІЯ – закономірний етап творення продуктів культури, на якому вони стають зовнішніми по відношенню до особистості творця. Об'єктивація означає самовідчуження особистості в продуктах культури, проте таке відчуження може зніматися в комунікативній системі "автор – сприймаючий", де продукт (об'єкт) культури є необхідним опосередкуванням. Об'єктивація набуває сенс лише як момент актуалізації особистості, коли постає засобом розвитку особистості та комунікації особистостей. Об'єктивація, що сприймається як щось завершене та самоцінне, може перетворитися на фетишизм.
Термін "об'єктивація" широко використовував М. Бердяев, який вважав, що культура – передусім західна – впадає у "гріх об'єктивації", бо створені об'єкти вважаються в її межах чимось самоцінним. Звідси в роботах М. Бердяева виникає мотив подолання культури й культуротворчості. Це означає вихід до творення самого себе і умов свого життя.
Н. Хамітов
ОСОБИСТІСНИЙ СВІТОГЛЯД – див. світогляд особистісний.
ОСОБИСТІСТЬ – глибинна реальність внутрішнього світу людини, що характеризується унікальністю та відкритістю, які реалізуються в самопізнанні та самотворенні й об'єктивуються в артефактах культури. Особистість відрізняється від індивіду тим, що в своїх актуалізованих проявах є трансцендентною по відношенню до умов соціального життя; тоді як індивід постає частиною роду і виду (біологічний атом) та суспільства (соціальний атом). Разом із тим у деяких психологічних школах XX століття – передусім соціоцентричних – особистість витлумачується як соціальна маска індивідуальності.
Проблема особистості є центральною для персоналізму, у межах якого особистість визнається первинною творчою реальністю та найвищою духовною цінністю. Засновник французького персоналізму Е. Муньє вважає, що "особистість – єдина реальність, яку ми пізнаємо та одночасно створюємо зсередини... Особистість є жива активність самотворчості, комунікації"... М. Бердяев, розгортаючи традицію слов'янського персоналізму, зазначає, що особистість не народжується, а твориться Богом. Особистість є Божа ідея та Божий задум, які виникли у Вічності, вона є цілісність та єдність, які мають безумовну та вічну цінність.
З. Фрейд по суті ототожнює поняття "особистість" і "психіка". У результаті він структурує особистість-психіку, виділяючи три основні її компоненти: Я, Воно та Над Я. Я співвідноситься зі свідомістю, Воно – з позасвідомим, Над Я – це та частина особистості людини, що контролює діяльність Я і оберігає його від панування Воно. Говорячи про Воно, 3. Фрейд тлумачить його як найбільш давню (первинну) структуру осбистості. Воно-підсвідоме знаходиться в боротьбі з Я як пізнішою структурою, постійно продукуючи асоціальні бажання. Над Я виступає тим Цензором особистості, що у формі совісті придушує і приборкує стихію Воно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 25. Приємного читання.
