Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

Ідеї ніцшеанської Надлюдини в християнській культурі протистоїть ідея Боголюдини, яка в найбільш послідовній формі була виражена у філософських концепціях Вол. Соловйова та М. Бердяева. В метаантропології поняття Надлюдини виражає можливість поєднання в одній особистості геніальності та героїзму.

Н. Хамітов

НАСТУПНІСТЬ – процес гармонійного поєднання наступної ступіні розвитку з попередньою. Гегель визначає процес наступності через поняття "розвиток" і "конкретне". Кожна наступна ступінь розвитку виступає для нього більш конкретною стосовно попередньої. Більша конкретність наступної ступіні є результатом зняття – збереження в сьогоденні всього позитивного з минулого.

Наступність – умова самототожності і плодотворності розвитку будь-якого явища світу.

Н. Хамітов

НАСТУПНІСТЬ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ – процес збереження на кожному наступному етапі розвитку філософії досягнень попередніх.

Уперше найбільш ґрунтовно проблему наступності у філософії поставив і розв'язав Гегель. Стосовно історії філософії Гегель використовує принцип "зняття" – кожна наступна система містить у собі все позитивне, що було в попередній і відкидає деструктивне і помилкове. Звідси – найостанніша філософська система для Гегеля виступає найбільш конкретним знанням про світ, тому що вона зняла в собі всі попередні, насамперед їхні методи. У результаті Гегель дійшов висновку, що його філософське вчення є абсолютне зняття всієї попередньої філософії.

Однак цьому суперечать дві принципові обставини.

• 1. В одному часі існує не одна, а багато філософських систем і відповідних їм методів, що по-різному трактують світ.

• 2. Зв'язок між філософськими системами різних культурних регіонів не має абсолютного характеру. Так, наприклад, філософи Древньої Греції могли просто не знати цілого ряду вчень попередніх давньоіндійських чи давньокитайських філософів.

Це говорить про те, що у філософії навряд чи може здійснюватися принцип абсолютного зняття. Неможливість абсолютного зняття у філософії визначається неможливістю включення всієї творчої унікальності минулого в наступний творчий акт. Кожна наступна філософська система не здатна абсолютно знімати в собі попередню лише тому, що існує після неї. Тому не може бути єдино справжньої (істинної) філософської системи і методу. Не можна не погодитися з думкою Ф. Шлегеля: "Будь-який метод і будь-яка наукова форма гарні при правильному використанні; але жодна з них не повинна бути винятковою, не повинна проводитися примусово і застосовуватися всюди зі стомлюючою одноманітністю".

Наступність у філософії – це наступність всередині філософського вчення і наступність між філософськими вченнями. Перша виражає особистісний розвиток філософа, зв'язок ідей і текстів у рамках однієї особистості, друга – зв'язок вчень (як метатекстів) різних особистостей. Буття наступності у філософії можливо тільки в єдності цих двох форм наступності.

Специфіка наступності в теоретичній філософії, есеїстичній філософії і філософському мистецтві.

Наступність у теоретичній філософії, філософській есеїстиці і філософському мистецтві має істотні відмінності.

У теоретичній філософії наступність найбільш очевидна і явна, тому що в теоретичній філософії досить чітко розділені метод і система. Такий поділ дозволяє послідовникам того чи іншого філософа використовувати його метод для побудови власної системи чи трансформації методу класика. Співдружність мислителів, що використовують спільний метод і приймають головні світоглядні висновки, які виникають завдяки його застосуванню, може бути названа філософською школою. Можна припустити, що наступність в теоретичній філософії, як і в науці, здійснюється саме через школи, у яких максимально виражається специфіка теоретичної наступності.

Однак у теоретичній філософії, на відміну від науки, наступність у найбільшій мірі може бути піддана сумніву. Дійсно, у такій філософії автори систем дуже часто заперечують основоположення одне одного. Це наскрізний факт всієї історії теоретичної філософії.

У "Лекціях по історії філософії" Гегель показує, що становлення філософії найчастіше розглядають як історію заснулого духу, до якого немає потреби повертатися. Гегель пише, що для такого підходу, на перший погляд, здаються характерними слова Христа: "Надай мертвим ховати своїх мерців і слідуй за мною". Вся історія філософії в цьому випадку є "полем бою, суцільно засіяним мертвими кістками, – царством не тільки померлих, тілесно зниклих облич, але також і спростованих, духовно зниклих систем, кожна з який умертвила, поховала іншу. Замість "слідуй за мною" потрібно було б, скоріше, сказати в цьому смислі: "слідуй за самим собою", тобто тримайся своїх власних переконань, залишайся при своїй власній думці".

Тому у авторів теоретичних систем у філософії знову і знову з'являється переконання, що всі попередні вчення були абсолютно неістинні і тепер, нарешті, з'явилося останнє, яке усуває їхні недоліки і цілком переборює їх. Гегель так продовжує свою думку: "Кожне філософське вчення виступає з переконанням, що ним не тільки спростовані попередні, а й усунуті їхні недоліки і тепер, нарешті, знайдене справжнє вчення. Але, відповідно до колишнього досвіду, виявляється, що до таких філософських систем також можуть бути застосовані інші слова Писання, які апостол Петро сказав Антонію: "Дивися, ноги тих, що тебе винесуть, стоять уже за дверима". Дивися, система філософії, що спростує й витисне твою, не змусить себе довго чекати".

Натомість Гегель пропонує ідею, що оживляє історію філософії і перетворює її в систему: "Різноманіття філософських систем не тільки не наносить збитку самій філософії, а... навпаки, було і є безумовно необхідним для існування самої науки філософії..." Різноманіття філософських систем укладається Гегелем у систему за допомогою абсолютного зняття. Філософські системи більше не нагадують опалі листи під деревом всесвітньої історії, вони злітають, і самі складаються в історію. Кожна з них включається в наступну як момент істини, а всі разом вони складають найбільш інтимне багатство Абсолютного Духу людської історії; абсолютне зняття проходить скрізь них чарівним потоком, очищаючи й підносячи до осягнення світової таємниці – Абсолютної Ідеї.

Процес абсолютного зняття для Гегеля і виступає Абсолютним Духом. І тому, що всі системи в історії філософії є лише моментами істини, нехай навіть з'єднаними розвитком, то в жодній з них немає повноти присутності Абсолютного Духу. А це означає, що абсолютне зняття в історії філософії завжди є відносним зняттям. І от, нарешті, в історії філософії з'являється система самого Гегеля і метод її саморуху. І отут дійсно відбувається те, чого ще не було в історії філософії – абсолютний розвиток і завершення всієї попередньої філософії. Гегель глибоко переконаний у цьому.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 24. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)