ЛЮДИНА – жива істота, що складається з тіла, психіки й особистості, основними рисами якої є прагнення і здатність до раціональної соціальної комунікації, духовної і душевної взаємодії, пізнання і творчості, а також самосвідомості, що приводить до створення культури як її особливого світу. Сучасна людина є результатом тривалої природної та історичної еволюції.
Фундаментальною особливістю людини є здатність не пристосовуватися до зовнішніх умов, а змінювати їх, що дозволило людству стати самим численним з усіх видів живих істот на Землі і, разом з тим, являє загрозу для виживання людства та всього життя на нашій планеті, породжуючи екологічну кризу.
Говорячи про співвідношення понять "особистість", "індивідуальність" і "людина", варто відзначити, що при всій своїй близькості вони не тотожні. Особистість – це щось оригінальне і неповторне в людині. Однак, на відміну від індивідуальності, особистість є результатом передусім морального зусилля, що породжує духовну й душевну неповторність. У світлі цих міркувань людина може бути визначена як особистість у біологічному тілі та соціальному середовищі.
Плюральність проявів людини приводить до того, що її вивчають різноманітні науки – антропологія, біологія, медицина, психологія, педагогіка, соціологія, культурологія, етнографія тощо. Філософія інтегрує ці знання, ставлячи питання про людську природу, буття людини і світ людини, розглядаючи при цьому проблеми, які не досліджує жодна інша дисципліна, – проблеми людської екзистенції як неповторно-особистісної присутності у світі, її творення і переживання, природи особистості людини, її цінностей, естетичного і морального відношення до світу.
Кінцевість людського існування робить питання про смисл життя, смерті і безсмертя фундаментальними для філософського знання – особливо для традицій екзистенціальної й персоналістичній філософії. Відповідаючи на ці питання, філософія звертається до понять духу і душі, а також духовності і душевності.
У давньосхідній (Індія, Китай) і античній філософії людина розуміється як частина космосу – мікрокосм, що виражає макрокосм – Всесвіт, який у свою чергу трактується як щось одушевлене. Тіло і душа людини в античності розуміються як дві принципово різні основи буття (Платон) чи два прояви, аспекти єдиного буття (Аристотель).
У християнській філософії розвертається ідея людини як "образа і подоби Бога", яка доповнюється вченням про єднання в особистості Ісуса Христа людської і Божественної природи, породжуючи категорію Боголюдини. Людина трактується як тріада "тіло – душа – дух", де душа є особливим, а дух відноситься до всезагального. Ідея про людину як образ і подобу Бога в романському Відродженні розвивається в ідею людини як співтворця Бога.
Філософія Нового часу усвідомлює людину через її здатність до мислення і пізнання, що найбільш послідовно було виражено в афоризмі Р. Декарта: "Мислю – значить існую" і Ф. Бекона: "Знання сила".
З початку XIX ст. у європейській культурі людину починають визначати як завершення еволюції біологічного життя на нашій планеті, ця тенденція знаходить своє завершення в теорії
Ч. Дарвіна про походження людини від мавпоподібних предків. Заперечуючи ідею про завершеність людини, Ф. Ніцше називає її проміжною еволюційною ланкою між звіром і Надлюдиною. К. Маркс заявляє про можливість створення нових соціальних відносин, що породжують нову людину, у бутті якої більше не буде відчуження людини.
Ідея про принципову відкритість буття людини лежить в основі більшості вчень про людину в XX – початку XXI ст. У всіх різновидах екзистенціалізму людина усвідомлюється як незавершений проект, сутність якого визначається існуванням. Філософська антропологія трактує дух як головний атрибут людини, що відрізняє його від усієї живої й неживої природи (М. Шелер), людина розуміється як ексцентрична істота, що постійно долає свої межі (X. Плеснер).
Й. Хейзинга бачить людську природу в здатності людини до гри, що виводить її за межі інстинктів. Е. Кассірер головною особливістю людини називає здатність творити та розуміти символи.
У філософії персоналізму, особливо в ученні М. Бердяева, творчість розуміється як міст, що з'єднує людину і Бога; це актуалізує концепт Боголюдини, що трактується як можливість і шлях будь-якої особистості. У метаантропологїі людина усвідомлюється в різноманітті її екзистенціальних можливостей, що дозволяє по-новому усвідомити ідеї Надлюдини і Боголюдини.
Найважливішою особливістю людини є її здатність будувати відносини "Я – Ти". Але людина не може рівнозначно відноситися до усіх Ти світу – тому, що існують чоловіче і жіноче як шляхи людського буття. Для людини завжди є деяке єдине Ти, що обіцяє дати недостатню цілісність. Саме тому у світі людей є не тільки любов як дружба, але й як пристрасть і цілісність.
Н. Хамітов
"ЛЮДИНА ЯК СИРОТА БУТТЯ" – когнітивна метафора метаантропології, що дозволяє усвідомити самотність і закинутість сучасної людини. Сучасна людина не може до кінця укоренитися в жодному часі й у жодному місці. Вона постійно рухається в часі, позбавляючись колишнього, часто без надії на Вічність. Але необоротність часу лише підкреслює інший бік сирітства – сучасна людина знаходиться в шкарлупі індивідуального існування, за якої пульсує самотнє переживання й усвідомлення. Це відокремлює сучасну людину від усього іншого буття, космічно замикає в собі, і людське вольове відношення дуже часто стає егоїстичним і не здатне відкритися світу.
Але кожна людина – це унікальний голос буття, що вправі розраховувати на Відповідь. Однак відповідь буття приходить тоді, коли переживання стає співпереживанням, а відношення й існування – співвідношенням і співіснуванням. Вихід за межі самотності і сирітства можливий через відношення до буття як до особистості, Ти. Це відношення до буття як єдності й співтовариства особистостей. Таке відношення може реалізуватися лише у свободі і любові.
Н. Хамітов
М
МАГІЯ (лат. magia – чарівництво, чаклунство) – тип світогляду та світовідношення, згідно з яким людська воля та уява можуть впливати на матеріальний світ та психіку – безпосередньо чи за допомогою специфічних символів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 20. Приємного читання.
