Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)

Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології

ЛЮДИНА – жива істота, що складається з тіла, психіки й особистості, основними рисами якої є прагнення і здатність до раціональної соціальної комунікації, духовної і душевної взаємодії, пізнання і творчості, а також самосвідомості, що приводить до створення культури як її особливого світу. Сучасна людина є результатом тривалої природної та історичної еволюції.

Фундаментальною особливістю людини є здатність не пристосовуватися до зовнішніх умов, а змінювати їх, що дозволило людству стати самим численним з усіх видів живих істот на Землі і, разом з тим, являє загрозу для виживання людства та всього життя на нашій планеті, породжуючи екологічну кризу.

Говорячи про співвідношення понять "особистість", "індивідуальність" і "людина", варто відзначити, що при всій своїй близькості вони не тотожні. Особистість – це щось оригінальне і неповторне в людині. Однак, на відміну від індивідуальності, особистість є результатом передусім морального зусилля, що породжує духовну й душевну неповторність. У світлі цих міркувань людина може бути визначена як особистість у біологічному тілі та соціальному середовищі.

Плюральність проявів людини приводить до того, що її вивчають різноманітні науки – антропологія, біологія, медицина, психологія, педагогіка, соціологія, культурологія, етнографія тощо. Філософія інтегрує ці знання, ставлячи питання про людську природу, буття людини і світ людини, розглядаючи при цьому проблеми, які не досліджує жодна інша дисципліна, – проблеми людської екзистенції як неповторно-особистісної присутності у світі, її творення і переживання, природи особистості людини, її цінностей, естетичного і морального відношення до світу.

Кінцевість людського існування робить питання про смисл життя, смерті і безсмертя фундаментальними для філософського знання – особливо для традицій екзистенціальної й персоналістичній філософії. Відповідаючи на ці питання, філософія звертається до понять духу і душі, а також духовності і душевності.

У давньосхідній (Індія, Китай) і античній філософії людина розуміється як частина космосу – мікрокосм, що виражає макрокосм – Всесвіт, який у свою чергу трактується як щось одушевлене. Тіло і душа людини в античності розуміються як дві принципово різні основи буття (Платон) чи два прояви, аспекти єдиного буття (Аристотель).

У християнській філософії розвертається ідея людини як "образа і подоби Бога", яка доповнюється вченням про єднання в особистості Ісуса Христа людської і Божественної природи, породжуючи категорію Боголюдини. Людина трактується як тріада "тіло – душа – дух", де душа є особливим, а дух відноситься до всезагального. Ідея про людину як образ і подобу Бога в романському Відродженні розвивається в ідею людини як співтворця Бога.

Філософія Нового часу усвідомлює людину через її здатність до мислення і пізнання, що найбільш послідовно було виражено в афоризмі Р. Декарта: "Мислю – значить існую" і Ф. Бекона: "Знання сила".

З початку XIX ст. у європейській культурі людину починають визначати як завершення еволюції біологічного життя на нашій планеті, ця тенденція знаходить своє завершення в теорії

Ч. Дарвіна про походження людини від мавпоподібних предків. Заперечуючи ідею про завершеність людини, Ф. Ніцше називає її проміжною еволюційною ланкою між звіром і Надлюдиною. К. Маркс заявляє про можливість створення нових соціальних відносин, що породжують нову людину, у бутті якої більше не буде відчуження людини.

Ідея про принципову відкритість буття людини лежить в основі більшості вчень про людину в XX – початку XXI ст. У всіх різновидах екзистенціалізму людина усвідомлюється як незавершений проект, сутність якого визначається існуванням. Філософська антропологія трактує дух як головний атрибут людини, що відрізняє його від усієї живої й неживої природи (М. Шелер), людина розуміється як ексцентрична істота, що постійно долає свої межі (X. Плеснер).

Й. Хейзинга бачить людську природу в здатності людини до гри, що виводить її за межі інстинктів. Е. Кассірер головною особливістю людини називає здатність творити та розуміти символи.

У філософії персоналізму, особливо в ученні М. Бердяева, творчість розуміється як міст, що з'єднує людину і Бога; це актуалізує концепт Боголюдини, що трактується як можливість і шлях будь-якої особистості. У метаантропологїі людина усвідомлюється в різноманітті її екзистенціальних можливостей, що дозволяє по-новому усвідомити ідеї Надлюдини і Боголюдини.

Найважливішою особливістю людини є її здатність будувати відносини "Я – Ти". Але людина не може рівнозначно відноситися до усіх Ти світу – тому, що існують чоловіче і жіноче як шляхи людського буття. Для людини завжди є деяке єдине Ти, що обіцяє дати недостатню цілісність. Саме тому у світі людей є не тільки любов як дружба, але й як пристрасть і цілісність.

Н. Хамітов

"ЛЮДИНА ЯК СИРОТА БУТТЯ" – когнітивна метафора метаантропології, що дозволяє усвідомити самотність і закинутість сучасної людини. Сучасна людина не може до кінця укоренитися в жодному часі й у жодному місці. Вона постійно рухається в часі, позбавляючись колишнього, часто без надії на Вічність. Але необоротність часу лише підкреслює інший бік сирітства – сучасна людина знаходиться в шкарлупі індивідуального існування, за якої пульсує самотнє переживання й усвідомлення. Це відокремлює сучасну людину від усього іншого буття, космічно замикає в собі, і людське вольове відношення дуже часто стає егоїстичним і не здатне відкритися світу.

Але кожна людина – це унікальний голос буття, що вправі розраховувати на Відповідь. Однак відповідь буття приходить тоді, коли переживання стає співпереживанням, а відношення й існування – співвідношенням і співіснуванням. Вихід за межі самотності і сирітства можливий через відношення до буття як до особистості, Ти. Це відношення до буття як єдності й співтовариства особистостей. Таке відношення може реалізуватися лише у свободі і любові.

Н. Хамітов

М

МАГІЯ (лат. magia – чарівництво, чаклунство) – тип світогляду та світовідношення, згідно з яким людська воля та уява можуть впливати на матеріальний світ та психіку – безпосередньо чи за допомогою специфічних символів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології» автора Хамітов Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)“ на сторінці 20. Приємного читання.

Зміст

  • Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного шляхів людського буття у світі

  • Можливість ментального взаємовпливу Сходу і Заходу

  • Захід як шлях людського буття у світі

  • Західне буття як католицька, православна, протестантська культури і способи життя

  • Східний шлях людського буття у світі

  • Ідея карми та ідея прощення

  • Висновки і перспективи. Способи буття і філософування Заходу і Сходу

  • Лекція 2. Межі людини у філософії Давньої Індії і Китаю

  • Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара

  • Чому йога поширилася на Заході?

  • Давньокитайська філософія: друге народження буддизму

  • Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

  • Буддизм у Китаї

  • Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність

  • Доля чань-буддизму в Японії: "мистецтво дзен"

  • Лекція 3. Людина і її межі в античній філософії

  • Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу

  • Класична антична філософія (зріла класика)

  • Платон: людина як в'язень у Печері

  • Аристотель: повернення в'язня в Печеру

  • Філософія епохи еллінізму

  • Скептицизм: чи розумний світ?

  • Епікуреїзм: етика насолоди

  • Лекція 4. Розуміння людини та її меж у філософії Середньовіччя

  • Основні риси філософії Середньовіччя

  • Джерела філософії Середньовіччя

  • Законодавець методу екзегези: Філон Александрійський

  • Початок середньовічної філософії: патристика

  • Тертулліан: "Вірую, тому що абсурдно"

  • Завершення середньовічної філософії: схоластика

  • Фома Аквінський і його раціональна містика

  • Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

  • Данте: "Що рухає сонце і світила?"

  • Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури

  • Лекція 5. Філософія епохи відродження: людина-титан

  • Романське Відродження: воскресіння античності

  • Марсіліо Фічіно: творче злиття з Богом

  • Германське Відродження: воскресіння першохристиянства

  • Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

  • Мартін Лютер: повстання германського духу

  • Лекція 6. Філософія Нового Часу: гносеологізація людської сутності

  • Основні риси філософії Нового Часу

  • Протистояння раціоналізму та емпіризму

  • Рене Декарт: "Мислю – отже існую"

  • Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх"

  • Джон Локк: Людина – "чиста дошка"?

  • Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм

  • Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

  • Готфрід Лейбніц: людина як монада

  • Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу

  • Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

  • Завершення нового часу: епоха просвітництва

  • Історичні типи Просвітництва

  • Лекція 7. Німецька класична філософія: поглиблення гносеологізму

  • Німецька філософська класика і її епоха

  • Іммануїл Кант: межі розуму

  • Суперечність розуму із самим собою

  • Категоричний імператив

  • Йоганн Готліб Фіхте: "Я" як діяльне начало

  • "Яка людина, така і її філософія"

  • Науковчення Фіхте і його "ідеалізм свободи"

  • Парадокси свободи у вченні Фіхте

  • Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг: філософія тотожності

  • Тотожність свободи і необхідності: філософія мистецтва

  • Абсолютний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля

  • "Найсуттєвіше – шлях"

  • Лекція 8. Релігійне подолання гносеологізму: новокласична філософія XIX ст.

  • "Людина – це той, хто здатний на неможливе"

  • Романтизм: свобода і любов всупереч усьому

  • Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

  • Пізній шеллінг: умоглядна містика

  • Таємниця Абсолюту

  • Серен К'єркегор: віра над безоднями страху і відчаю

  • Два види відчаю

  • Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму: некласична філософія XIX – початку XX ст.

  • Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

  • Людвіг Фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

  • Вчення Фейербаха про смерть і безсмертя людини

  • Соціоцентрична парадигма людини: марксизм

  • Матеріалістичне розуміння історії

  • Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму

  • Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

  • Волюнтаризм: повстання проти раціо

  • Фрідріх Ніцше: людина як канат між звіром і Надлюдиною

  • Психоаналітична парадигма людського буття

  • Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

  • Еріх Фромм: відчуження і любов

  • Лекція 10. Зустріч сходу та заходу в українській та російській класичній філософії

  • Українська класична філософія: першість серця

  • Памфіл Юркевич: серце і межі розуму

  • Тарас Шевченко: міфотворець як християнин і язичник

  • Російська класична філософія: людське і боголюдське

  • Федір Достоєвський: краса врятує світ

  • Лев Толстой: війна і мир як чоловіче і жіноче

  • Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

  • Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

  • "Срібний вік" російської класичної філософії

  • Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

  • Лекція 11. Філософія людини та її меж в сучасній культурі заходу

  • Філософська антропологія XX ст.

  • Гельмут Плеснер: людина як ексцентрична істота

  • Ернст Кассірер: людина як символічна тварина

  • Хосе Ортега-і-Гассет: спорт як вираження людської сутності?

  • Екзистенціалізм

  • Мартін Гайдеггер: людина як запитуюче буття

  • Феномен атеїстичного екзистенціалізму

  • Жан Поль Сартр: Я та Інший

  • Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

  • Феномен релігійного екзистенціалізму

  • Карл Ясперс: гранична ситуація і вихід за межі буденності

  • Габріель Марсель: за межі трагічної мудрості

  • Персоналізм

  • Микола Бердяев: Боголюдина над безоднею нествореної свободи

  • Лев Шестов: віра вища за розум?

  • Емманюель Муньє: трагічний оптимізм

  • Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини

  • Висновки і перспективи. Проблема протистояння і комунікації різних парадигм філософії людини в XX ст. Феномен постмодернізму

  • Філософський словник проблема людини (екзистенціальні, психоаналітичні та метаантропологічні аспекти)