Рис. 1.2. Рівні організації біосфери
Як вже зазначалося раніше, становлення і розвиток фітоекології тісно переплітається з становленням і розвитком екології взагалі. Значний вклад у формування цього наукового напряму внесли німецькі вчені – фізіолог Ю. Сакс (1832 – 1897), агрохімік Ю. Лібіх (1803-1873) та ботанік А. А. Грізенбах (1814-1879). Перший встановив ряд закономірностей життєвих процесів рослин в залежності від температури, освітленості та інших зовнішніх умов. Другий – розробив теорію мінерального живлення рослин, сформулював “закон мінімуму”, відповідно до якого витривалість організмів визначається самою слабкою частиною ланцюга його екологічних потреб. Третій – зробив першу спробу опису рослинного покриву Землі у зв'язку з кліматичними умовами.
Широкі екологічні дослідження проводилися в Росії в Казанському університеті. Ще у 1868 р. професором цього університету Μ. Ф. Леваковським (1828-1893) була опублікована докторська дисертація на тему “Про вплив деяких зовнішніх умов на форму коріння”, яка вважається першою російською науковою працею з прикладної фітоекології. У цьому ж навчальному закладі екологічні дослідження проводив Е. А. Еверсман (1794- 1860). У відомій праці “Природна історія Оренбурзького краю” є немало сторінок, присвячених виявленню впливу кліматичних умов на організми та впливу живих організмів на клімат.
Становлення фітоекології, як окремої наукової галузі екології, пов'язують з іменами російських вчених В. В. Докучаева, Г. Ф. Морозова, В. М. Сукачова і Л. Г. Раменського та українських дослідників Г. М. Висоцького і П. С. Погребняка. їх діяльність пов'язана з вивченням грунтів, лісових, степових та лучних екосистем.
Наукові ідеї російського грунтознавця В. В. Докучаева (1846- 1903) розширили наші уявлення про біосферу (термін “біосфера” в той час не вживався) та внесли певний вклад у розвиток фітоекології. Вчений стверджував, що:
• навколишній органічний світ неможливо вивчати окремо від середовища, яке його породило та живить;
• утворені елементи живої та неживої природи і природні комплекси знаходяться у стані постійного розвитку, що дозволяє встановити їхній генезис і прогнозувати майбутнє;
• всі природні комплекси закономірно розташовані на земній поверхні і утворюють широтні природно-історичні зони.
В. В. Докучаев встановив, що грунта є проміжним компонентом між органічним і неорганічним світом. Вони відбивають і втілюють в собі всі зміни, які в них проходять. Ґрунти найбільш чутливі до зональності. В класичній праці В. В. Докучаева “Російський чорнозем” (1883) закладені основи генетичного грунтознавства. Дослідник створив вчення про географічні зони, які охоплюють всі елементи земної поверхні, а також розвив уявлення про взаємозв'язок між рослинами, тваринами та мінералами. Ідеї В. В. Докучаева вплинули на розвиток фітоекології, лісівництва, фізичної географії тощо.
Велике значення в пізнанні рослинних угруповань зіграли праці відомого російського лісівника Г. Ф. Морозова (1867- 1920). В науковій діяльності вченого головною була розробка вчення про ліс, до якого він прийшов поступово, після проведення широких досліджень з біології лісових порід, біології насаджень, грунтознавства. Він розробив вчення про типи насаджень і зміни деревних порід. Г. Ф. Морозов писав: “...природа лісу складається з природи порід, природи їх поєднань, природи умов місцезростання”. За Г. Ф. Морозовим, тип насадження – це поняття лісівничо- географічне. Тип насадження зв'язаний, в першу чергу, з певною кліматичною зоною, а потім – з типом рельєфу і грунтово- геологічними умовами. Наукові роботи вченого мали значний вплив на розвиток геоботаніки і фітоценології.
Важливу роль в подальшому розвитку фітоекології та географічної концепції біосфери відіграли праці російського вченого В. М. Сукачова (1880 – 1967). Він є корифеєм вітчизняної геоботанічної школи. В. М. Сукачов – один з основоположників біогеоценології та вчення про фітоценоз. До сучасної концепції біосфери вчений прийшов від свого вчення про фітоценози, які він розглядав як динамічні системи, що знаходяться в стані постійних змін і розвитку.
Біогеоценологія – галузь науки, що досліджує закономірності формування і розвитку біогеоценозів.
В. М. Сукачов сформулював і розвинув поняття “біогеоценоз”, як найменшої частинки біосфери. “Біогеоценоз, – писав він, – являє собою будь яку ділянку земної поверхні, де на певному відрізку біоценоз і відповідна йому частина атмосфери, літосфери, гідросфери та педосфери зостаються однаковими, з однорідним характером взаємодії між собою, і тому в сукупності утворюють єдиний внутрішній взаємообумовлений комплекс”.
Значним внеском В. М. Сукачова у розвиток фітоекології була розроблена ним класифікація рослинних угруповань, в основу якої покладено види, що переважають в кожному конкретному випадку. Скажімо, в Українському Поліссі часто зустрічаються наступні угруповання:
• сосняк – чорничник – лісове угруповання з переважанням у деревному ярусі сосни звичайної та поширенням під деревним наметом чорниці;
• сосняк – зеленомоховий – це угруповання з переважанням сосни звичайної, але під її наметом створюють покрив зелені мохи (дікранум, плеуроцій Шредера);
• сосняк – біломоховий – це угруповання, що характеризується поширенням у надгрунтовому покриві лишайника (оленячий мох), який розвивається під деревним наметом з сосни.
Теоретичні і методичні питання геоботаніки розробляв відомий російський вчений Л. Г. Раменський (1884-1953). Вже у 1910 р. він сформулював основні положення вчення про безперервність рослинного покриву. Вчений постійно пропагував ідею про необхідність переходу від описових, і тому досить суб'єктивних методів у геоботаніці, до кількісних методів аналізу рослинного покриву. Л. Г. Раменський створив оригінальний метод стандартних екологічних шкал для об'єктивного виявлення потреб рослин у факторах і режимах умов середовища (рис. 1.З.). Цілий ряд робіт дослідника присвячений питанням вивчення і використання природних сінокосів і пасовищ, екологічній оцінці площ, що використовуються. Л. Г. Раменський – один з основоположників вчення про морфологію географічного ландшафту.
Надзвичайна широта наукових інтересів відзначає наукову діяльність українського вченого Г. М. Висоцького (1865-1940). Його праці є класичними для лісівництва, агролісомеліорації, геоботаніки, грунтознавства, гідрології, кліматології, метеорології, фізичної географії. Він поглиблено вивчав вплив комплексу факторів, які обумовлюють життя лісу у степу, досліджував особливості грунтів степової зони. Він вперше розробив шкалу лісовідповідності для степових грунтів, обґрунтував шляхи підвищення стійкості степових лісових насаджень. Важливим для становлення фітоекології є те, що Г. М. Висоцький одним з перших звернув увагу на процеси зміни рослинного покриву внаслідок безсистемного випасу худоби. Іменем Г. М. Висоцького названий Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації.
Значний вклад в розробку основної лісотипологічної концепції та створення класифікаційної моделі типів лісу (пізніше названої едафічною сіткою) вніс український вчений П. С. Погребняк (1900- 1976). Він узагальнив матеріали і створив класифікаційну систему лісів в координатах багатства і вологозабезпеченості лісових місцезростань (рис. 1.4). Едафічною сіткою Погребняка користуються не лише в лісівництві, але і в фітоекології та інших галузях.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 7. Приємного читання.
