Ареал – це така ж невід'ємна характеристика будь-якого виду, як і його морфологічні чи фізіологічні властивості. Саме через ареали визначаються екологічні особливості того чи іншого виду.
Ареал (від лат. area – площа, простір) – частина земної поверхні (території або акваторії), в межах якої розповсюджений і проходить повний цикл розвитку даний таксон (вид, рід, родина тощо) або угруповання.
Заселення видами певних ареалів має закономірний характер, який обумовлюється комплексом географічних, геологічних, кліматичних, біологічних та інших факторів. Проявом цієї закономірності є те, що в розселенні рослин і тварин по поверхні планети мають місце чіткі закономірності, а для кожна клімато-географічна зона характеризується певною флорою та фауною.
Основи вчення про ареали рослин
Рослини та рослинні угруповання зростають на певних територіях, які характеризуються специфічними біотичними та абіотичними умовами. Для характеристики цих територій в фітоекології також використовується поняття ареалу.
Ареал рослин – це частина земної поверхні (або акваторії), в межах якої зустрічається певний вид (або інший таксон) рослин.
Таким чином, ареал виду об'єднує всі конкретні його місцезнаходження, тобто всі точки та площі земної поверхні, де цей вид був знайдений.
Заселеність ареалу особинами даного виду різна. Вона залежить від багатьох природних факторів, але ареалів, суцільно вкритих одним рослинним видом, у природі не буває. Вид у межах свого ареалу зростає лише на певних ділянках, які характеризуються певними екологічними особливостями. Крім того, один і той же вид в межах ареалу може зустрічатися не на всіх ділянках, схожих за екологічними умовами. Деякі рослини займають всі місця із схожими екологічними умовами, деякі – лише окремі ділянки. В той же час, у межах одного ареалу вид може займати і ділянки, відмінні за екологічними умовами. Останнє характерне для видів, що мають значні ареали.
Масовість зростання виду у межах його ареалу безпосередньо залежить від того, яке місце він займає у структурі рослинного угруповання.
Скажімо, деревні породи, які складають основу фітоценозу в конкретних типах лісу, відносяться до масових рослин. До цієї групи будуть відноситися також лісові рослини підлеглих (до першого деревного ярусу) ярусів лісових угруповань – чагарники, чагарнички, трав'янисті рослини, які переважають у складі нелісових угруповань. Ті ж види, які зростають лише під ярусами інших рослин, або ті, що зростають у багатокомпонентних угрупованнях, дуже рідко бувають масовими. Деякі ж види, взагалі, представлені невеликою кількістю особин.
Зв'язок видів, особливо поширених, з конкретними екологічними умовами, їх едифікаційне значення, зазвичай, не є постійним на всій території поширення цих видів. В певній частині (частіше центральній) ареалу вид може мати переважаюче значення у складі фітоценозу. На периферійній частині ареалу той же вид може займати специфічні, не зовсім типові для цього регіону, місцезростання, а його ценозоутворююче значення знижується. Тобто, на територіях, які характеризуються оптимальними або близькими до них умовами зростання, рослини невибагливі до конкретних екологічних факторів, а з віддалення від центру ареалу у рослин проявляється вибірковість. Прикладом може слугувати береза карликова, яка у центральній частині свого ареалу створює густі, конкурентноздатні угруповання. В той же час, поблизу Льодовитого океану вона стає більш низькорослою і віддає перевагу південним схилам з достатньою кількістю снігу. На півдні свого ареалу вона зростає лише на галявинах серед лісу.
В залежності від розповсюдженості виду і його фітоценотичної ролі, він може зустрічатись всюди або лише на деяких ділянках, тобто ареал може бути:
• суцільним – природний ареал виду, в межах якого він зустрічається повсюду;
• розірваним (диз'юнктивним) – природний ареал виду, який розірваний на ділянки, настільки віддалені, що контакт між популяціями, які ростуть на окремих ділянках, не відбувається.
Показником, який характеризує суцільність чи розірваність ареалу є регулярність, з якою вид зустрічається у природних місцезростаннях.
Прикладом рослин з суцільним ареалом можуть бути журавлина болотна (Oxycoccus palustris) і андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), які зустрічаються на болотах північної частини лісової зони. Ці рослини ніколи не зростають у сухих соснових борах, чи у ялиновому лісі, чи на заплавних луках. Але на болотному масиві – майже завжди, навіть коли болота не зв'язані між собою. Іншим прикладом рослини з суцільним ареалом у Європі є верес звичайний (рис. 14. 1).
Рис. 14.1. Поширення вересу звичайного у Європі
(за Г. Вальтером, 1982)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 14. АРЕАЛИ РОСЛИН, ВЧЕННЯ ПРО ФЛОРУ, ОСНОВНІ ТИПИ РОСЛИННОСТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
