Відомо, що в залежності від того, які джерела карбону використовуються для забезпечення метаболічних процесів, живі організми поділяють на автотрофні та гетеротрофні. Зазвичай, до перших ми відносимо рослини, а до других – тварин. Але, виявляється, цей поділ справедливий і для рослин.
Автотрофні рослини (від грец. avto – сам, trophos – їжа) – це рослини, які самостійно створюють органічну речовину з вуглекислоти, води і мінеральних солей за рахунок сонячної радіації (фотосинтезу) або хімічних перетворень (хемосинтезу);
Гетеротрофні рослини (від грец. getero – інший, різний, trophos – їжа) – рослини, які не здатні самостійно синтезувати органічну речовину, а використовують для живлення готові органічні сполуки.
Перша група рослин є домінуючою. Це більшість рослинних організмів на планеті. До другої групи відносять незначну кількість рослин-паразитів. Для автотрофних рослин характерна первинна продуктивність, а для гетеротрофних – вторинна.
Найбільшою первинною продуктивністю характеризуються вологі тропічні ліси (1 000 – 3 500 г/м2 за рік), тропічні сезонні ліси (1 000 – 2 500 г/м2 за рік), болота і марші (800 – 3 500 г/м2 за рік), річкові дельти (200 – 3 500 г/м2 за рік) та зарості водоростей і рифи (500 – 4 000 г/м2 за рік) (табл. 2). В той же час, райони тундри, високогір'я, пустель, відкритого океану відрізняються дуже низькою первинною біологічною продуктивністю.
Первинна біологічна продуктивність, в свою чергу, поділяється на:
• валову – загальна кількість органічної речовини, вироблена рослинами в процесі фотосинтезу, на одиницю площі (г/м2, кг/м2, т/га);
• чисту – це кількість органічної речовини, рівна тій частині продуктів фотосинтезу, яка визначається як різниця між валовою та тією, що пішла на процес дихання.
Таблиця 1.2
Первинна біологічна продуктивність екосистем земної кулі
(за Р.Х. Уіттекером, 1980)
| розмах | середнє | |||
| Вологі тропічні ліси | 17 | 1000 – 3500 | 2200 | 33,7 |
| Тропічні сезонні ліси | 7,5 | 1000 – 2500 | 1600 | 12,0 |
| Вічнозелені ліси помірного поясу | 5,0 | 600-2500 | 1300 | 6,5 |
| Листопадні ліси помірного поясу | 7,0 | 600 – 2500 | 1200 | 8,4 |
| Бореальні ліси (тайга) | 12,0 | 400 – 2000 | 800 | 9,6 |
| Лісо-чагарникові угруповання | 8,5 | 250-1200 | 700 | 6,0 |
| Савани | 15,0 | 200 – 2000 | 900 | 13,5 |
| Луки і степи помірного поясу | 9,0 | 200-1500 | 600 | 5,4 |
| Тундра і високогір'я | 8,0 | 10-400 | 140 | 1,1 |
| Пустелі і напівпустелі | 18,0 | 10 – 250 | 90 | 1,6 |
| Екстремальні пустелі, скелі, піски | 24,0 | 0-10 | 3 | 0,07 |
| Закультивовані землі | 14,0 | 100-3500 | 650 | 9,1 |
| Болота і марші | 2,0 | 800-3500 | 2000 | 4,0 |
| Озера і річки | 2,0 | 100-1500 | 250 | 0,5 |
| Материкові екосистеми в цілому | 149,0 | 0-3500 | 773 | 115 |
| Відкритий океан | 332,0 | 2-400 | 125 | 41,5 |
| Зони апвелінгу | 0,4 | 400-1000 | 500 | 0,2 |
| Континентальний шельф | 26,6 | 200-600 | 360 | 9,6 |
| Зарості водоростей і рифи | 0,6 | 500-4000 | 2500 | 1,6 |
| Річкові дельти (естуарії) | 1,4 | 200 – 3500 | 1500 | 2,1 |
| Морські екосистеми в цілому | 361,0 | 2 – 4000 | 152 | 55 |
| Середня і загальна продуктивність біосфери | 510,0 | 0 – 4000 | 333 | 170 |
Надземна частина зелених рослин має значно більшу сумарну поверхню, ніж площа поверхні землі, яку займають самі рослини. Це забезпечує інтенсивне протікання фотосинтетичних процесів. Скажімо, поверхня листя дерев у зімкнутому березовому лісі складає 4,6 – 8,5 га на 1 гектар, в дубняках – 3,8 – 10,5 га на 1 гектар, сосняках – 6,0 – 9,7 га на 1 гектар, ялинниках – Т1,3 та на 1 гектар, смеречниках – 11,7 га на 1 гектар. Навіть невеликі тіньовитривалі рослини лісів (тобто рослини, що ростуть під наметом деревних порід) мають значну поверхню фотосинтезуючого апарату. Так, скажімо, у ялиновому лісі, в якому шпильки ялини мають площу 7,82 м2 на 1 м2 земної поверхні, площа зеленої поверхні чорниці та брусниці складає 2,0 м2 на 1 м2 ґрунту.
Таким чином, враховуючи глобальне значення рослин у біосфері, поява фітоекології як окремого наукового напряму є цілком закономірним явищем. Ця наука виникла завдяки накопиченню наукових матеріалів про життєздатність і будову рослин і їх угруповань, про їх географічне поширення, про розмноження, про життєві форми, про фізіологічні потреби та функції тощо. Потужним стимулом для подальшого розвитку фітоекології були практичні цілі, які Полягали у необхідності:
• вирощування тих чи інших видів,
• визначення ресурсів рослин з метою їх експлуатації,
• ведення лісового господарства,
• проведення меліоративних заходів,
• інтродукції, акліматизації тощо.
Як і екологія взагалі, фітоекологія спочатку розділялася на аутекологію та синекологію. В той же час, Ю. Одум (1959) відмічав, що існує тенденція до виділення чотирьох напрямів у екології – екології видів, екології популяцій, екології угруповань і екології екосистем. На сучасному етапі розвитку екологічної науки розрізняють три напрями фітоекології:
• екологія організмів;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 3. Приємного читання.
