ВСТУП

Фітоекологія з основами лісівництва

Значний внесок у розвиток екологічних ідей вніс швейцарський вчений О. П. Декандоль (1778- 1841). У 1855 р. з'явилася його праця “Ботанічна географія”, де була узагальнена вся існуюча на той час наукова інформація стосовно історичної географії. Стало зрозумілим, що пояснення сучасного поширення рослин лише за рахунок кліматичних факторів, є недостатнім. Необхідно враховувати і умови, що існували раніше. О. П. Декандолю належить формулювання такого важливого поняття, як місцезростання виду, класифікація рослин лук і пасовищ, лісів, гір, скель, морських рослин. У своїх лекціях він відмічав вплив зовнішнього середовища на життя та фізіологічні функції рослин. Цей відомий вчений є основоположником порівняльної морфології рослин, ввів у ботаніку поняття плану симетрії, розповсюдив на рослини закон кореляції. Він розрізняв подібність органів рослин за їх функціями (аналогія) та за планом будови (гомологія). Крім того, О. П. Декандоль розробив одну з перших природничих систематик рослин. Протягом 1824-1839 рр. він видавав огляд всіх відомих видів покритонасінних – “Вступ до природничої системи царства рослин” (з 1 по 7 томи). Справу батька продовжив його син – А. Декандоль (1806 – 1893).

Протягом 1844-1874 рр. він завершив видання “Вступ до природничої системи царства рослин” (томи 8 – 17). А. Декандоль – один з основоположників географії рослин та вчення про походження культурних рослин. Для розвитку фітоекології велике значення мали роботи вченого по вивченню закономірностей розселення рослин у зв'язку з умовами середовища та геологічною історією. А. Декандоль відомий тим, що він був ініціатором розробки Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури.

Відомий англійський вчений Ч. Дарвін (1809-1882) зібрав величезний матеріал про мінливість культурних та природних рослин і розробив свою теорію походження видів. В роботі “Походження видів шляхом природного відбору” (1859) дослідник доводить, що природний відбір виникає в результаті боротьби за існування, під яким Ч. Дарвін розумів сукупність взаємовідносин організмів одного виду один з одним (внутрішньовидова конкуренція), з іншими видами (міжвидова конкуренція) і з неживими факторами навколишнього середовища. Таким чином, у процесі природного відбору рослини адаптуються (шляхом розвитку необхідних пристосувань) до умов існування. В результаті конкуренції різних видів, що мають близькі життєві потреби, види, що гірше пристосовані, відмирають. Праця Ч. Дарвіна, в якій він обгрунтував теорію природного відбору живих організмів, мала, в подальшому, певне значення для становлення екології взагалі та фітоекології безпосередньо.

Російський вчений А. М. Бекетов (1825-1902), вивчаючи закономірності будови вегетативних органів рослин, підкреслював їх пристосованість до умов середовища. Він вказував, що причинами зовнішньої будови та всієї сутності організмів є фактори зовнішнього середовища. Майже одночасно з виходом у світ праці Ч. Дарвіна, але незалежно від нього, А. М. Бекетов з природничо-наукових позицій пояснив доцільність будови органічних форм. Він говорив про мінливість живих організмів при поступовій зміні умов існування та про повне їх зникнення при радикальній зміні умов. Його праці мають надзвичайно важливе значення для розвитку ідей, які дали поштовх в подальшому для формування екології як науки.

Помітне місце в екологічних дослідженнях займають наукові напрацювання німецьких вчених Е. Геккеля, Р. Гессе, В. Кюнельта, англійських дослідників Ч. Елтона, А. Тенслі, швейцарського науковця К. Шретера, росіянин Г. Ф. Гаузе (працював у США) та В. М. Беклемішева. У становленні екології як науки надзвичайну роль відіграли праці першого президента Академії наук України В. І. Вернадського.

Англійський зоолог Ч. Елтон (1900-1991) є одним з основоположників сучасної екології. У 1958 р. він опублікував широко відому працю “Екологія вторгнення тварин і рослин”, в якій навів багато прикладів того, як стійкість угруповання залежить від його складності. Вчений доводив, що у прості угруповання, які складаються з невеликої кількості видів, нові види проникають значно легше, ніж у складні, які складаються з більшої кількості видів. Ч. Елтону належить першість у впроваджені таких важливих для екології рослин понять, як “екологічна ніша”, “трофічний ланцюг” “піраміда чисел”.

Ніша екологічна – функціональне місце виду в екосистемі, яке визначається прямими та зворотними зв'язками з іншими видами, що входять в екосистему, та абіотичними факторами середовища.

На відмінну від місцезнаходження, екологічна ніша включає не лише місце виду у просторі, але і його функціональну роль в угрупуванні. Екологічна ніша може бути зайнята або незайнята видом. Вперше поняття “екологічна ніша” було запропоноване Дж. Гриннелом в 1928 р., але його сучасне трактування належить саме Ч. Елтону.

Трофічний ланцюг – ряд видів організмів, пов'язаних один з одним харчовими відносинами, що створюють певну послідовність у передачі речовин та енергії.

Трофічні ланцюги відображають основні етапи біогенного кругообігу речовин у природі, об'єднують види в угруповання. Основою трофічного ланцюга є рослинна органічна речовина, яку асимілює наступна ланка. Енергія, яка отримується від попередньої ланки організмів, використовується організмом у різних процесах життєдіяльності, йде на побудову речовин тіла наступної ланки та, згідно законів термодинаміки, частково перетворюється на тепло, що розсіюється. В результаті втрати енергії кількість (маса) органічної речовини, що утворюється на кожному наступному рівні, пропорційно зменшується (правило екологічної піраміди). Трофічні ланцюги формувалися у процесі історичного розвитку органічного світу і є однією з характеристик взаємного пристосування організмів у природі. Порушення умов існування відбивається на стані та чисельності одного (або декількох) видів, що призводить до змін у всьому трофічному ланцюзі.

Піраміда чисел – це співвідношення між продуцентами, консументами та редуцентами в екосистемі, виражене через їх кількість у вигляді графічної моделі.

Піраміда чисел Елтона – це лише одна з можливих форм вираження закономірностей розподілу біомаси в екосистемі. В наземних екосистемах графічна модель має вигляд піраміди з широкою основою, яка відповідає чисельності продуцентів. В деяких водних екосистемах піраміда чисел може бути оберненою.

Російський еколог Г. Ф. Гаузе (1910 – 1986) опублікував у 1934 р. в США книжку “Боротьба за існування”, в якій сформульовано принцип конкурентного виключення. Згідно нього, два види, які займають одну екологічну нішу, не можуть стійко співіснувати в одному місці. Стало зрозумілим, що міжвидова конкуренція грає надзвичайну роль в процесі видоутворення і розходження екологічних ніш близьких видів.

Видатний російський зоолог-паразитолог В. М. Беклемішев (1890-1962), відомий своїм вченням про малярійні ландшафти, не лише заснував наукові школи паразитологів та медичних ентомологів, але і вніс значний внесок у розвиток екології. У працях “Основні поняття біоценології у відношенні до тваринних компонентів наземних угруповань" (1931) та “Про класифікацію біоценологічних (симфізіологічннх) зв'язків” (1951) розроблені теоретичні методи організації та проведення біоценотичних досліджень. Ці підходи знайшли свог місце і у фітоекологїї.

Ідеї В. І. Верналського (1863 – 1945) відіграли значну роль не лише у розвитку екології, але і у становленні сучасної наукової картини світу. В центрі його природничо-наукових та філософських інтересів – розробка цілісного вчення про біосферу (рис. 1.2.), живу речовину і еволюцію біосфери у ноосферу. В. І. Вернадський стверджував, що розум і діяльність людини, наукова думка стають визначальним фактором, потужною силою, яка порівняна за своїм впливом на природу з геологічними процесами.

Біосфера (від грецьк. bios – життя та sphera – шар, оболонка) – частина земної кори, атмосфери і гідросфери, склад, структура та енергетика якої в істотних рисах зумовлені минулою і сучасною діяльністю живих організмів. Її структура неоднорідна в біогеохімічному плані, що є наслідком кругообігу речовини та перетворення енергії, спричинених діяльністю живих істот. В біосфері відбувається перетворення сонячної енергії та нагромадження її в органічній речовині. Речовина жива – це сукупність тіл живих організмів, що населяють Землю, незалежно від їх систематичної приналежності. Загальна маса живої речовини в даний час оцінюється величиною (2,4 – 3,6) • 1012 тон.

В. І. Вернадський неодноразово вказував на те. що жива речовина невіддільна від біосфери, с її функцією та. одночасно, с “однією з самих потужних геохімічних сил нашої планети” (Вернадський В. І. “Хімічна будова біосфери Землі та її оточення”).

Ноосфера (буквально “оболонка, що мислить") – сфера розуму, в межах якої розумова діяльність людини стає головним чинником розвитку природи. Ноосфера, за Вернадським, є новою, вищою стадією біосфери.

Вчення В. І. Верналського про взаємодію природи і суспільства найістотнішим чином вплинуло на формування сучасного екологічного мислення.

Рівні організації біосфери

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП
  • Розділ 2. СЕРЕДОВИЩЕ. ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ІСНУВАННЯ РОСЛИН (ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ)

  • Розділ 3. СВІТЛО ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР

  • Реакція рослин на сонячну радіацію

  • Особливість протікання фотосинтезу в залежності від освітлення

  • Фотоперіодизм

  • Світловий режим у фітоценозі

  • Розділ 4. ТЕМПЕРАТУРА ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР

  • Значення тепла в житті рослин

  • Пристосування рослин до зміни температури та вплив на них екстремальних температурних умов

  • Розділ 5. ВОЛОГІСТЬ ЯК ЕКОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР

  • Розділ 6. ЕДАФІЧНІ ФАКТОРИ

  • Основні характеристики ґрунтів

  • Хімічні елементи, необхідні для мінерального живлення рослин

  • Ґрунтоутворюючі процеси

  • Особливості зростання рослин на засолених ґрунтах

  • Екологічні умови зростання рослин на пісках

  • Екологічні умови зростання рослин на болотах

  • Розділ 7. ВПЛИВ РЕЛЬЄФУ НА РОСЛИННІ УГРУПОВАННЯ

  • Мезорельеф

  • Мікрорельєф

  • Розділ 8. ВПЛИВ ВІТРУ НА РОСЛИНИ І ЇХ УГРУПОВАННЯ

  • БІОТИЧНІ І АНТРОПОГЕННІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОСЛИНИ І ФІТОЦЕНОЗИ

  • Вплив тварин на рослини та їх угрупування

  • Розділ 10. АНТРОПОГЕННІ ФАКТОРИ: ВПЛИВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РОСЛИННІ УГРУПОВАННЯ

  • Пожежі та їх вплив на фітоценози

  • Екологічні наслідки рубок лісу

  • Вплив скошування рослин та випасання худоби на фітоценози

  • Рекреаційні навантаження

  • Вплив на фітоценози осушення земель

  • Забруднення довкілля

  • Завезення та інтродукція рослин

  • СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА ФІТОЦЕНОЗІВ

  • Розділ 12. РОСЛИННІ УГРУПОВАННЯ

  • Флористичний склад фітоценозів

  • Структура популяцій у фітоценозі

  • Структура рослинного угруповання

  • Мінливість фітоценозу

  • Розділ 13. ДИНАМІКА РОСЛИННОГО ПОКРИВУ

  • Розділ 14. АРЕАЛИ РОСЛИН, ВЧЕННЯ ПРО ФЛОРУ, ОСНОВНІ ТИПИ РОСЛИННОСТІ

  • Вчення про флору

  • Основні типи рослинності світу

  • Розділ 15. РОСЛИННІСТЬ УКРАЇНИ

  • Рослинність Полісся

  • Рослинність Лісостепу

  • Рослинність степової зони України

  • Рослинність Українських Карпат

  • Рослинність Кримських гір

  • Розділ 16. ОСНОВИ ЛІСІВНИЦТВА