Фенологія (від гр. phainomena – явище та logos – вчення) – система знань про сезонні явища природи, строки їх настання і причини, які визначають ці строки, основоположником фенології вважають Р. Реомюра, який в 1735 р. встановив залежність сезонного розвитку рослин від різноманітних метеорологічних факторів.
Становлення людської цивілізації проходило у тісному контакті з рослинним світом. Окремі питання екології рослинних організмів ми зустрічаємо у дуже давніх письменах і у Китаї, і в Індії, і в Єгипті. Вважається, що витоки сучасної фітоекології починаються з давньої Греції. В VI – V столітті до нашої ери давньогрецькі філософи Анаксимандр, Ксенофан, Емпедокл висунули перші теорії про походження рослин і тварин, а також намагалися пояснити процеси живлення та росту живих організмів. У працях багатьох давньогрецьких філософів (Геракліта, Гіппократа, Аристотеля, Теофраста Ерезійського та інших) були повідомлення екологічного характеру.
Теофраст Ерезійський (372-287 до н.е.), якого називають “батьком ботаніки'', описав особливості росту рослин у різних умовах середовища, залежність їх форм і особливостей росту від грунту та клімату. Він поділив рослини за їх життєвими формами (без визначення даного терміну) на дерева, чагарники та трави. В працях Теофраста наведено групування рослин за, як ми зараз це називаємо, “екологічними групами”:
• морські та водні рослини;
• морські прибережні рослини;
• рослини глибоких прісних водоймищ;
• рослини прибережних мілководь та озер;
• рослини вологих берегів потоків;
• болотні рослини.
Теофраст приймав участь у походах Олександра Македонського, що дозволило йому спостерігати за змінами зовнішнього вигляду рослин під впливом змін умов довкілля. Матеріали своїх спостережень вчений виклав у багатотомних виданнях, які дійшли до нашого часу: “Природна історія рослин” у 10 томах і “Про причини рослин” у 8 томах.
Німецький філософ Альберт Великий (1193- 1280) досліджував вплив умов місцезростання дерев на якість деревини та вплив якості грунту на життя рослин, намагався виявити причини “зимової сплячки” рослин. В енциклопедії вченого у розділах “Про рослини” і “Про тварин” наводяться детальні описи відомих на той час живих істот, наведені факти селекції культурних рослин, робиться припущення про змінюваність рослин під впливом навколишнього середовища.
Дещо пізніше Валеріус Кардує (1515-1544) спробував пов'язати поширення рослин з мінеральним складом грунту. Перші систематики рослин А. Чезальпіно (Цезальпіно) (1519-1603) у праці “Про рослини”, а також Д. Рей (1627-1705) і Ж. Турнефор (1656-1708) у роботі “Система рослин” підтверджували залежність життєстійкості рослин від місць їх зростання, умов проростання та вирощування. Французький вчений Р. Реомюр (1683-1757) вивчав вплив температури повітря на дозрівання зернових. А його співвітчизник Ж. Бюффон (1707-1788) у праці “Природнича історія” висунув ідею про єдність тваринного і рослинного світу та про їх єдність з середовищем проживання.
В цей же період великий шведський натураліст К. Лінней (1707-1778) у роботі “Система природи” розробив основи наукової систематики рослин і тварин і, пропонуючи гіпотезу про стабільність видів, визнав ідею про вплив умов середовища на чисельність тваринного і рослинного світу. Одне з найбільших досягнень К. Ліннея – введення бінарної номенклатури, яка донині використовується у систематиці.
Першу цілісну теорію еволюції органічного світу створив французький вчений Ж.-Б.Ламарк (1744-1829). Він вперше виділив два загальні напрямки еволюції:
• зростаючий розвиток від простих форм життя до більш складних і досконалих;
• формування у організмів пристосувань в залежності від змін умов навколишнього середовища.
Розвиток у організмів пристосувань в залежності від умов існування дослідник пояснював тим, що організми не тільки намагаються вдосконалюватися, але й тим, що вони здатні цілеспрямовано реагувати на будь які зміни зовнішніх умов. Так, рослини відчувають зміни умов існування через обмін речовин з навколишнім середовищем – шляхом отримання із зовні хімічних речовин, води, світла.
Про вплив середовища на організми говорив у загальній формі ще у 1763 р. М. В. Ломоносов (1711-1765). Цієї ж теми торкався у своїх працях видатний російський агроном А. Т. Болотов (1738-1838). А в ботанічному творі “Примітки про трави взагалі і про їх відмінності” вчений глибоко аналізує взаємовідношення між організмами і наявністю порядку в їх розподілі.
Нині ми можемо віднести ті чи інші матеріали до екологічного напрямку. Втім, однозначно стверджувати, що екологія загалом та фітоекологія зокрема зароджувалася як наука у давнину, було б не зовсім коректним. Напевне, лише у кінці XLX століття екологія (та її складова – фітоекологія) почала формуватися як наука.
Надзвичайно важливими для становлення фітоекології як науки були праці німецького дослідника початку XIX століття О. Гумбольдта (1769-1859). Він є засновником самостійної гілки ботанічної науки – географії рослин, частина положень якої широко використовується фітоекологами. Так, на основі дуже великого об'єму матеріалу, О. Гумбольдтом були сформульовані положення про широтну та висотну зональність рослин, обґрунтований розподіл рослинного покриву Землі за поясами у відповідності до кліматичних умов (головним чином за розподілом тепла), виділено 19 життєвих форм рослин (за сучасною термінологією).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 5. Приємного читання.
