Характер рослинного покриву будь-якого регіону нашої планети є результатом тривалого процесу формування рослинних угруповань під впливом умов середовища, які постійно змінюються у просторі та часі. Ці зміни визначили як видовий склад флори, так і структуру та сезонну ритміку угруповань. Диференціація особливостей фізико- географічного середовища, насамперед, клімату і рельєфу, призвела до вироблення основних закономірностей формування рослинних угруповань у широтному напрямку на рівнинах, за висотними поясами в горах і за варіантами зон та поясів за меридіанами.
Фізико-географічні зони – це великі територіальні одиниці географічної оболонки Землі, що характеризуються подібними проявами екологічних факторів.
Вони простягаються на великих просторах земної поверхні у вигляді широких смуг, що закономірно змінюють одна одну в межах географічних поясів. Для фізико-географічних зон характерні певні співвідношення тепла і вологи, водний режим, типи грунтів, флора і фауна. Найхарактернішою ознакою фізико-географічної зони є рослинний покрив.
У відповідності до кліматичних зон Землі існує декілька основних типів рослинності, які можна виділити при пересуванні від екватору до полюсів. Вони добре помітні на Американських континентах і в Азії, оскільки на цих просторах можна прослідкувати як поступові переходи від одного типу рослинності до іншого, так і різкі відмінності у їх складі та будові між крайніми північними та крайніми південними типами.
Рослинність – це історично складена сукупність угруповань рослин (фітоценозів) на земній кулі або окремій її частині.
За кліматичними зонами та у межах основних типів рослинності на суходолах виділяють різні рослинні формації:
• в арктичному та антарктичному поясах – зони арктичних і антарктичних пустель;
• у субарктичному субантарктичному поясах – тундрову і лісотундрову зони;
• у помірних поясах – лісові, лісостепові, степові зони та зони напівпустель і пустель;
• у субтропічних поясах – лісові зони, зони лісів і чагарників, лісостепові та степові зони, зони напівпустель і пустель;
• у тропічних поясах – зони вологих лісів, рідколісся, сухих лісів і саван, напівпустель і пустель;
• у субекваторіальних поясах – лісові зони, зони саван і рідколісся;
• в екваторіальному поясі – лісову зону.
Німецький дослідник К. Тролль (1947) розробив схему “ідеального континенту”, яка пізніше була доповнена Г. Вальтером (рис. 14. 4). Наведений на схемі розподіл різних типів рослинності досить вірно передає поширення рослинності на поверхні Землі.
Крім широтної поясності існує також висотна, властива гірським областям. Це основна ботаніко-географічна закономірність вертикального розміщення рослинності у горах. Від основи до вершини гір вертикальна зональність проявляється, здебільшого, у такій послідовності:
• пояс широколистяних лісів – дуб, бук, ясен, граб, липа тощо;
• пояс мішаних лісів – сосна, ялина, ялиця, дуб, клен, липа тощо;
• пояс хвойних лісів – сосна, ялина, модрина, ялиця та інші;
• субальпійський пояс – зарості чагарників, криволісся, трав'янисті пустища, пустищні луки:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні типи рослинності світу“ на сторінці 1. Приємного читання.
