Сонячне світло – важливий чинник, який впливає на різноманітні метаболічні процеси, що протікають у рослинному організмі. Сонячні промені, проходячи через густу мережу листя, багато разів відбиваються, заломлюються, поглинаються (рис. 3.3).
Різні складові сонячного спектру по різному впливають на процеси росту та розвитку рослин. Зокрема, інфрачервоні промені прискорюють процеси розтягування клітин, сприяють збільшенню лінійних розмірів стебла, але, разом з тим, пригнічують процеси диференціації клітин і формування листків. Промені з короткою довжиною хвилі (сині і фіолетові) стимулюють процеси поділу клітин, але затримують проходження фази її розтягування. Під впливом червоних променів, навпаки, затримуються процеси поділу клітин і прискорюється фаза її розтягування. Саме більшим поглинанням короткохвильової частини спектру склом пояснюється те, що при вирощуванні рослин в оранжереях та теплицях, вони витягуються в довжину. При додатковому освітлені цих рослин короткохвильовими променями вони перестають витягуватися. Високо в горах рослини набувають карликових форм і розмірів внаслідок своєрідних умов високогір'я, а саме, наявності великої кількості короткохвильових променів і впливу знижених температур. Крім того, фізіологічна радіація синьо-фіолетової частини спектру активізує утворення білків, червоно-оранжевої – вуглеводів. До речі, спектральний склад сонячного проміння змінюється із зміною розміщення Сонця над горизонтом. При низькому розміщенні Сонця зникають майже всі фіолетові та блакитні промені, але зостається багато червоних. Це впливає на особливості протікання метаболічних процесів у рослин.
Рис. 3.3. Енергетичний баланс листка
(за Μ. М Мусієнком, 2005)
Фотосинтетично (фізіологічно) активна радіація (ФАР) обмежується довжиною хвилі в 380 до 710 нм, але навіть у цих межах вона використовується не вся і не однаково. Цікаво, що в прямих сонячних променях міститься лише 35 % ФАР, а у розсіяних – близько 70 %. Це пов'язано з переважанням у розсіяному світлі жовто-червоних променів (50 – 60 %). Хлорофіли" каротиноїди, антоціани та інші рослинні пігменти вибірково поглинають електромагнітні хвилі певної довжини, тому різні рослини мають різні спектральні характеристики поглиненої ФАР. Поглинена хлоропластами сонячна радіація витрачається на процес фотосинтезу. Спектри поглинання у різних груп хлорофілів різні, що пов'язано з особливостями будови цих хімічних речовин. Так, бактеріохлорофіл а має спектр поглинання з максимумами 400, 600 та 700 нм, спектри поглинання хлорофілу а – 420 та 662 нм, а хлорофілу b – 455 та 644 нм. Крім того, виявлені форми хлорофілів, які поглинають світло з довжиною хвилі 700, 710 і навіть 720 нм. Незважаючи на різноманітність спектрів поглинання хлорофілів, завжди чітко вирізняються два максимуми поглинання – в області коротких та в області довгих хвиль.
Лісові фітоценози спроможні затримувати значну кількість сонячного світла. В деяких з них дерева та чагарники затримують до 90 – 95 % променів. В умовах листяного лісу, в якому відсутнє листя, відносна освітленість біля земної поверхні може сягати 50 – 80 % від загальної освітленості відкритого місця. Під зрідженим сосновим насадженням цей показник складає 10 – 15 %, під широколистяним у межах 1 – 5 %. У тропічних лісах він коливається від 25 до 2 %. До найбільш густих насаджень помірного клімату відносяться чисті насадження ялини європейської. Під наметом цих насаджень можуть зростати лише поодинокі рослини окремих видів.
Через листя верхніх ярусів до нижніх надходять найчастіше зелені та жовті промені, а активні – червоні та оранжеві – поглинаються. Тому рослини, що зростають біля поверхні грунту, мають різноманітні анатомо-морфологічні, фізіологічні та біохімічні пристосування до умов слабкої освітленості. Особливі пристосування спостерігаються і у рослин, які зростають на відкритих місцях, в умовах інтенсивної освітленості. По відношенню до світла рослини розділяються на 'гри групи:
• світлолюбні (геліофіти);
• тіньовитривалі (факультативні геліофіти).
• тіньолюбні (сціофіти).
Світлолюбні та тіньолюбні рослини мають ряд чітко виражених характерних анатомо-морфологічних ознак, які зумовлені особливостями протікання метаболічних процесів в умовах різної освітленості (рис. 3.4).
Рис. 3.4. Характеристика світлолюбних та тіньолюбних рослин
До світлолюбних (геліофітів) можна віднести такі рослини, як модрина європейська (Larix europaed), сосна звичайна (Pinus sylvestris), береза повисла (Betula pendula), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale), різні види злаків. Останні, як відомо, інтенсивно розмножуються на сільськогосподарських землях та на відкритих ділянках після вирубки лісу. Практично всі рослини степу – це геліофіти, скажімо, відома всім ковила (Stipa). До цієї групи рослин слід віднести й ефемероїдів та ефемерів наших лісів – підсніжник звичайний (Galantus nivalis), крупку весняну (Erophila verna), проліску дволисту (Scilla bifolia) тощо. Ці рослини ростуть у нижньому ярусі, але їх розвиток припадає на ранню весну, ще до появи листя.
Ефемери (від грец. ephemeros – одноденний, короткочасний) – однорічні трав'янисті рослини з дуже коротким, як правило, весняним вегетативним періодом.
Ефемероїди (від грецьк. ephemerosda – одноденний, короткочасний) – багаторічні трав'янисті рослини, для яких характерна осінньо- зимово-весняна вегетація. Квітнуть ранньої весни, влітку надземні пагони повністю відмирають, залишаються лише підземні пагони з бруньками.
Тіньолюбні (сціофіти) рослини розвиваються за умови недостатнього освітлення і не переносять яскравого світла. До них відносять рослини нижнього ярусу фітоценозів, а також рослини печер, скель, водних глибин тощо. До тіньолюбних належать квасениця (Oxalis), копитняк (Asarum), липа (Tilia), ялина (Picea), чорниця (Vaccinium), черемха (Padus). Особливо багато сціофітів зустрічається у надгрунтовому покриві хвойних і широколистяних лісів. Це веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), вороняче око (Paris), плющ (Hedera) тощо.
У тіньовитривалих рослин, в залежності від умов зростання, проявляються риси властиві як геліофітам, так і сціофітам. Навіть в різних частинах однієї рослини (в залежності від того знаходиться ця частина на світлі чи в тіні) можуть проявлятися ознаки властиві різним екологічним групам по відношенню до світла. Прикладом такої рослини є бук (Fagus). Слід також відмітити, що тіньовитривалі рослини мають специфічні пристосування, направлені на адаптацію до недостатнього освітлення. Вони здатні дуже швидко використовувати сонячну радіацію у ті невеликі проміжки часу, коли вона безпосередньо надходить до листка. Так, наприклад, сходи клена цукрового (Azer saccharinum) і ясена (Fraxinus), що з'являються під наметом лісу, здатні при освітленні швидко відкривати продихи і повільно їх закривати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Реакція рослин на сонячну радіацію“ на сторінці 1. Приємного читання.
