Лісове господарство – це галузь матеріального виробництва, основні функції якої полягають у вивчені і обліку лісів, їх відновлені, охороні від пожеж, шкідників і хвороб, регулюванні лісокористування, контролі за використанням лісових ресурсів. В основі функціонування галузі лежить лісівництво.
Лісівництво – це прикладна наука про життя лісу, методи його вирощування і покращення, підвищення продуктивності лісових насаджень.
Виступаючи як наукова основа лісового господарства, лісівництво включає два великі напрями:
• прикладне лісівництво – розділ лісівництва, що вивчає методи вирощування і покращення лісових насаджень, підвищення їх продуктивності, теорію рубок, спрямованих на поліпшення продуктивності і водоохоронно-захисної ролі лісостанів тощо;
• лісознавство – це вчення про ліс як цілісну систему, сукупність знань про природу лісу, його основні компоненти.
Знання з прикладного лісівництва необхідні для розробки і впровадження науково обгрунтованих методів ведення лісового господарства. Це практична частина науки, яка базується на лісознавстві і розробляє практичні питання, що охоплюють лісову селекцію та насінництво, вирощування посадкового матеріалу, створення та вирощування лісових культур, охорону лісів від пожеж, хвороб і шкідників, механізацію лісогосподарського виробництва, експлуатацію різноманітних лісових ресурсів. Частково ця інформація наведена в розділі 10.
Лісознавство можна розглядати як розділ фітоекології, що вивчає лісові екосистеми, адже даний напрям лісівничої науки вивчає:
• відношення деревних порід та й інших складових лісу до екологічних факторів (абіотичних та біотичних);
• формування специфічних екологічних умов у лісових біоценозах;
• взаємодію між собою компонентів лісових біогеоценозів;
• вплив лісових насаджень на навколишнє середовище;
• поширення різних типів лісів на планеті;
• формування лісових угруповань на конкретних територіях в залежності від певних умов існування.
Ліс – це один з основних типів рослинного покриву на планеті, що складається з сукупності деревних, чагарникових, трав'янистих та інших рослин, а також тварин і мікроорганізмів, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем.
Ліси – одна з найважливіших складових частин біосфери, вони зростають на всіх континентах, крім Антарктиди. За даними FAO (Продовольчої і сільськогосподарської організації) ООН ліси вкривають майже ЗО % суші Землі і займають понад 3,4 млрд, га поверхні планети. Крім того, до цієї площі слід віднести ще 1,7 млрд, га земель, які зайняті деревною та чагарниковою рослинністю. Більше половини лісів планети сконцентровано в чотирьох країнах: Росії – 22 %, Бразилії – 16 %, Канаді – 7 %, США – 6%.
Ліс виступає як глобальний акумулятор живої речовини, що впливає на кисневий і вуглецевий баланси. Найбільш великі лісові регіони світу “виробляють” біля 50 % кисню, який надходить до атмосфери. Лісу, як біогеоценозу, властивий своєрідний тип обміну речовини та енергії між усіма його компонентами. Середня щорічна продуктивність тропічних дощових лісів складає 28 т/га, мішаних лісів помірного поясу – 10 т/га. Завдяки значній тривалості життя дерев біомаса лісу у десятки разів перевищує біомасу інших типів рослинності. Середня кількість деревної біомаси на гектар лісів планети складає 109 т/га. Максимальної величини цей показник зафіксований для Південної Америки – до 355 м3/га (Гватемала). У лісах Центральної Європи середня деревна біомаса на 1 га сягає до 286 м3 (Австрія).
Ліс – явище географічне. Простежується зональний розподіл лісів по земній поверхні у напрямку з півдня на північ, що вказує на залежність лісової рослинності від клімату, і в першу чергу, від надходження на поверхню Землі сонячної енергії. Спостерігається також більш дрібний перерозподіл лісів у напрямку з заходу на схід, що також пояснюється кліматичними факторами. Кількісною характеристикою поширення лісів є лісистість.
Лісистість – це відношення площі лісів до загальної площі території.
В Україні лісистість досить низька (15,7 %) і дуже нерівномірна за фізико-географічними зонами (табл. 16. 1). Найбільшої величини даний показник сягає у Карпатах (40,5 %), Гірському районі Криму (32%) і на Поліссі (26,1 %), а найменший – у Лісостепу (12,2%) і Степу (3,8 %). Як бачимо лісистість територій зменшується у напрямку з півночі на південь. Подібна закономірність спостерігається і при пересуванні з заходу на схід. Як вже відмічалося, лісистість нашої держави досить низька у порівнянні з іншими країнами Європи (табл. 10. 3).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 16. ОСНОВИ ЛІСІВНИЦТВА“ на сторінці 1. Приємного читання.
