Розділ 38

— Зброю завжди можна купити. Це наче аукціон худоби в Керрі. Знаходиш продавця й торгуєшся.

Благословенна Мати рушила до ванни та вийшла звідти в чорних вовняних штанях і светрі. Потім розкрила брезентову сумку з приладдям і дістала звідти електричну викрутку.

— Я виведу з ладу чорну скриньку автомобіля. Її з’єднано з повітряною подушкою.

— Навіщо? Вона ж має записувати інформацію про дорожні пригоди.

— Це був початковий намір. — Ірландка розчинила водійські двері, лягла на сидіння й почала розкручувати пластикову панель під кермом. — Спершу реєстратори аварій призначалися лише для дорожніх пригод, а потім компанії, що здають авта в оренду, стали використовувати електронний контроль для ідентифікації водіїв, які перевищують швидкість. Зараз у всіх нових автівках чорні скриньки підключені до супутникових навігаційних приладів GPS. Вони не лише знають місцезнаходження вашого автомобіля, а й знають, коли ви натискаєте на газ, коли гальмуєте, коли користуєтеся паском безпеки.

— І як це вдалося безкарно зробити?

Благословенна Мати зняла панель, під якою показалася система повітряних подушок.

— Якщо приватність остаточно поховають, то на надгробку напишуть: «Не хвилюйтеся. Ми вбили її заради вашої ж безпеки».

Вони звернули на автомагістраль А2 й, перетнувши кордон, в’їхали до Бельгії. Благословенна Мати керувала машиною, а Голліс тим часом підімкнув супутниковий телефон до комп’ютера та зв’язався з Джаґґером у Лондоні. Той отримав іще одне повідомлення від Вільних Рисаків у Берліні. Після прибуття в це місто Голліс і Благословенна Мати мали зустрітися з тими людьми в багатоквартирному домі на Ауґустштрасе.

— Він сказав, як їх звати? — спитала ірландка.

— Вільні Рисаки на ім’я Трістан і Крьоте.

Арлекін посміхнулася.

— Крьоте німецькою означає «жаба».

— Це просто прізвисько. І все. Загалом... ну... вас теж звуть Благословенною Матір’ю.

— Я це прізвисько не обирала. Я виросла в родині, де було шестеро дітей. Мій дядько був Арлекіном, тож хтось мав продовжити традицію. Мої брати й сестри стали добропорядними громадянами, завели сім’ї, мають роботу. А я ж навчилася вбивати людей.

— І ви за це злі на своїх родичів?

— Містере Вілсон, інколи ви нагадуєте мені психоаналітика. Це суто американська звичка? На вашому місці я б не марнувала часу, переймаючись проблемами дитинства. Ми живемо в сьогоденні й непевно крокуємо до майбутнього, спотикаючись і падаючи.

Коли вони перетнули кордон Німеччини, за кермо сів Голліс. Із величезним подивом він виявив, що швидкість на автобанах була необмеженою. Їхній «мерседес» мчав зі швидкістю 160 кілометрів на годину, а по зустрічній смузі з шаленою швидкістю неслись інші авта. Через кілька годин їзди почали з’являтися дороговкази з написами «Дортмунд», «Білефельд», «Маґдебурґ» і, нарешті, — «Берлін». Голліс звернув на Кайзердамм і за кілька хвилин вони вже їхали по Софі-Шарлоттен-штрасе. Була майже дванадцята ночі. Хмарочоси зі скла й бетону виблискували світлом, але на вулицях людей було мало. Зупинившись у провулку, вони вийшли з авта, взявши з багажника зброю. Обоє сховали автоматичні пістолети під одягом. Благословенна Мати засунула меч у трубчастий футляр з лямкою, а Голліс поклав автомат у сумку зі знаряддям.

«Може, сьогодні вночі я загину», — подумав він. Голліс відчував у душі порожнечу, байдужість до власного життя. Мабуть, саме це й помітила Благословенна Мати — його байдужість і холодність, достатню, щоб стати Арлекіном. Це був його шанс стати захисником майбутнього, проте Арлекінів завжди вистежують і вбивають. Вони не мають друзів. Не мають коханців. Не дивно, що в Майїних очах було скільки болю й самотності.

За вказаною адресою на Ауґуст-штрасе розташовувалась обшарпана п’ятиповерхова будівля. На першому поверсі колись був Балгаус Мітте — танцзал для робітників, але тепер його переобладнали під ресторан та нічний клуб. Кільканадцять молодих німців стояли в черзі, щоб туди потрапити. Вони палили цигарки й поглядали на двійко закоханих, що пристрасно цілувалися в кутку. Коли двері розчинялися, з них линула хвиля різкої електронної музики.