Розділ 38

Крьоте повільно йшов коридором, навівши промінь ліхтаря на стіну.

— Licht, — прошепотів він.

Трістан сказав Голлісові та Благословенній Матері, щоб вони вимкнули свої ліхтарики. У темряві вони побачили, як рухи Крьоте створили на стіні яскраво-зелені обриси, що світилися три-чотири секунди, а потім гасли.

Згодом усі знов увімкнули ліхтарики й рушили далі через бункер. В одній з кімнат був старий каркас ліжка без матраца. Інша кімната скидалася на маленьку клініку: у ній стояв оглядовий столик та порожня скляна шафа.

— Росіяни ґвалтували мешканок Берліна й забирали з собою все, що можна було забрати, — пояснив Трістан. — А в цьому бункері вони не заходили тільки в одне місце. Мабуть, через лінощі або через те, що заходити туди було лячно.

— Ти про що? — здивовано спитала Благословенна Мати.

— Коли прийшли росіяни, тисячі німців заподіяли собі смерть. І де ж вони це робили? У туалеті. Це було одне з тих нечисленних місць, де люди могли залишитись на самоті.

Крьоте стояв коло дверей, біля яких на стіні був напис Waschraum. Стрілки показували в двох напрямках — «Manner» і «Frauen».

— У кабінках і досі лежать скелети, — вів далі Трістан. — Можете подивитися — якщо не боїтеся.

Благословенна Мати похитала головою.

— Це марнування часу.

Але Голліс зацікавився й услід за хлопчаком піднявся трьома сходинками до дверей жіночого туалету. Два промені вихопили з темряви ряд дерев’яних туалетних кабінок. Їхні дверцята було зачинено, і Голліс подумав, що в кожній кабінці — останки кількох самогубців. Крьоте зробив крок уперед і показав пальцем. У кінці кімнати дверцята були прочинені. З отвору стирчала муміфікована рука, схожа на чорну лапу з кігтями. У Голліса виникло відчуття, що він потрапив до країни мерців. Його тіло здригнулось, і він поспішив назад у коридор.

— Бачили руку?

— Так, бачив.

— Увесь Берлін стоїть на цьому, — сказав Трістан. — Збудований на кістках.

— Мені байдуже, — відрізала Благословенна Мати. — Ходімо далі.

У кінці коридору був іще один люк, але цього разу незамкнений. Трістан ухопився за ручку й відчинив його.

— А тепер ми входимо в стару каналізаційну систему. Через те що цей район був біля Берлінського муру, і Східна, і Західна Німеччина його не чіпали, — пояснив він.

Вони спустилися під бункер у каналізаційну руру діаметром приблизно вісім футів. По її підлозі тонкою цівкою текла вода. Промені ліхтариків ковзали поверхнею, і вона блищала. Сольові сталактити звисали зі стелі, як шматки білої линви. Де-не-де траплялися білі гриби та химерні грибкові нарости, схожі на круглі й жовті кавалки жиру. Плюхаючи по воді, Крьоте вів їх уперед. Він дійшов до перехрестя й обернувся, чекаючи, поки підійде решта, а світло його ліхтарика мерехтіло, наче світлячок.

Нарешті вони дісталися набагато вужчої рури, яка вела до великої каналізаційної системи. Крьоте щось защебетав німецькою до свого кузена, показуючи на руру й жестикулюючи.