РОЗДІЛ 7

— За винятком Повітряних вовків, — сказав Фіделіас. — Я порадив Олдріку відправити їх одразу до місця зустрічі.

— Що!? — обірвав його Аквитейн, піднімаючись. — Цього не було за планом.

Коренастий Калікс також підскочив на ноги, його очі зблиснули.

— Я попереджав вас, ваша милість. Якщо в зимовий період найманців не побачать у Парсії, то в першу чергу будуть звинувачувати вас. Вас зрадили.

Недовірливий погляд Аквитейна зупинився на Фіделіасові.

— Ну, Курсор? Він говорить правду?

— Якщо ви порахуєте дії, які потрібно було виконати через зміну обставин, зрадою, ваша милість, — сказав Фіделіас, — тоді можете рахувати мене зрадником.

— Він повертає свої слова проти вас, ваша милість, — прошипів Калікс. — Він маніпулює вами. Він курсор, вірний Гаю. Якщо ви послухаєте його, він приведе вас до вашої смерті в ногах Гая. Убийте його, перш ніж він встиг отруїти ваші думки. Він, разом з цим вбивцею і бандитом і його божевільною повією — не хочуть нічого іншого, крім вашої смерті.

Фіделіас криво посміхнувся. Він перевів погляд з Аквитейна на Калікса, а потім на Олдріка — рабиня забула про свою роботу і тепер дивилася у всі очі. Одіана на колінах Олдіка не ворушилася і не розмовляла, але він зміг побачити, що її губи розтягуються у посмішці.

— Ах, — сказав Фіделіас, і його власна посмішка стала ширшою. Він закинув ногу на ногу. — Зрозуміло.

Аквитейн звузив очі і зробив крок до Фіделіаса.

— Ви перервали мою насолоду подарунком, наданим мені моєю дорогою дружиною. Ви, здається, потерпіли невдачу, коли обіцяли зробити щось для мене. Крім того, ви розкидали мої війська таким чином, щоб мене можна було звинуватити перед Радою лордів, не кажучи вже про сенат. — Він нахилився до Фіделіаса і дуже м'яко сказав: — Я думаю, що у ваших інтересах назвати мені вагому причину, щоб не вбити вас у найближчі кілька секунд.

— Дуже добре, — сказав Фіделіас. — Якщо ви дасте мені трохи часу, ваша Милість, то зможете вирішити самі, кому можна довіряти.

— Ні! — скрикнув Калікс. — Мій пане, не дозволяйте цьому брехливому негідникові вертіти вами.

Аквитейн посміхнувся, але це була холодна, важка посмішка. Його погляд ковзнув по родійському графові, і Калікс одразу ж замовк.

— Моє терпіння закінчилося. Якщо ми продовжимо, панове, хтось буде мертвий до кінця цієї бесіди.

Важке напруження впало у кімнаті, товсте, як зимова ковдра. Калікс облизував губи, кидаючи широко розплющеними очима погляди на Фіделіаса. Одіана видала мурмотіння і невимушено порухалася на грудях Олдріка, перш ніж знову заспокоїтися, залишивши праву руку Олдріка вільною, щоб та могла дотягнутися до меча, відзначив Фіделіас. Рабиня також звернула увагу на напругу у залі і відповзла назад, щоб не знаходитися між Високим Лордом та будь-ким іншим у кімнаті.

Фіделіас посміхнувся. Він переплів руки на коліні.

— Якщо це буде дозволено, Ваша Милість, мені знадобиться папір та ручка.

— Папір і ручка для чого?