РОЗДІЛ 34

Кетай нахмурилася, зсунувши бліді брови разом. — Я що?

— Ти дівчина, — заявив Таві.

— Ні, - сказала Кетай жорстким шепотом. — Я щеня. До тих пір, поки ми не проходимо випрбування, всі діти маратів щенята. Після того, як я зв'яжусь з тотемом, то стану молодою жінкою. До тих пір я щеня, як і будь-яка інша дитина. Твої слова — це не наші слова, алеранець.

Таві подивився на неї.

— Але ж ти дівчина.

Кетай закотила очі вверх.

— Змирися з цим, хлопець з долини. — Вона почала повільно вибиратися з води.

— Почекай, — скрикнув Таві. Він навіть підняв руку, щоб зупинити її.

— Чому?

— Почекаємо, поки вони не підуть. Якщо вийти зараз, вони нас побачать.

— Але ми вкриті холодною накидкою.

— І якщо ти пройдеш перед цим вогнем, то будеш єдиною холодною річчю, — сказав Таві. — Залишайся тут і стій спокійно та нерухомо. Коли вогонь погасне, вони розійдуться, щоб шукати нас десь у іншому місці, і ми матимемо шанс.

Кетай нахмурилася, але повернулася у воду.

— Можемо ми щось зробити?

Таві сковтнув.

— Піти всередину лісу. До великого дерева.

— Не будь дурним, — сказала Кетай, хоча й без особливої впевненості у голосі. — Хранителі пробудилися. Ніхто ніколи не ходив до дерева і не виходив, коли Хранителі були пробуджені. Ми помремо.

— Ти забула, я так і так помру. — Він нахмурився. — Але так навіть краще. Не хочу, щоб дівчина наражалася на таку небезпеку.

Дівчина-марат образилася.