РОЗДІЛ 32

Зуби Таві стукали, хоч він і кутався у плащ, коли його і Фода виштовхали з намету, в якому вони провели ніч. Він не був впевнений, від чого його трясе — від холоду чи сильного збудження — що змушувало його прагнути рухатись і зігріватись, таким чином уникаючи холоду зими.

— Падає сніг, — відзначив Таві, крокуючи за мовчазним Дрогою. Великі білі пластівці перетворилися в спокійну, важку завісу. Сніг, який випав раніше, за ніч став тонким шаром льоду на землі, який тепер вкривався м'яким, важким килимом, глибоким, по щиколотку Таві. Він посковзнувся на такому місці, де лід був ледь накритий, але Фод був поруч і встиг схопити його за плече, щоб він зумів повернути собі рівновагу.

— Чудово.

Дрога повернув голову до них, не зупиняючись.

— Це справді непогано, — сказав він. — Сніг та темрява, можливо більша частина Хранителей будуть спати.

Таві нахмурився на слова марата.

— Яких хранителів?

— Хранителів мовчання, — сказав Дрога.

— Хто це?

— Побачиш, — сказав Дрога. Він продовжував йти по снігу, поки вони не підійшли до величного старого гарпа, який спокійно жував жвачку. Дрога підійшов до звіра і не віддав ніякого помітного сигналу, але звір став на коліна й дозволив йому скористатися задньою частиною ноги, як підніжкою, щоб піднятися і схопитися за плетений шнур, що звисав з сідла. Дрога всівся сам, а потім допоміг Таві і Кульгавому вилізти на широку спину звіра.

Як тільки вони всілися позаду, гарп підвівся, зробив важкий поворот і пішов по снігу. Деякий час вони їхали вночі в тиші, і хоча тепло звіра та дорослі по обидві сторони від нього гріли його, Таві все ще трусило. Отже все-таки від збудження. Він посміхнувся.

— Цо це за річ, яку ми повинні дістати? — запитав Таві.

— Благословення ночі, - сказав Дрога.

— Що це таке?

— Рослина. Гриб. Він росте посередині Долини Тиші. Всередині великого дерева.

— Ем-м… — сказав Таві. — Навіщо?

Дрога моргнув і повернувся до нього.

— Що за питання, хлопець з Долини? Він добрий для всього.

— Цінний?