РОЗДІЛ 37

Амара подивилася ліворуч і праворуч, наближаючись до воріт, через які незабаром мали прорватися марати. З одного боку кілька молодих легіонерів, приголомшені й налякані, стояли, дивлячись, як марати руйнують ворота. З іншої сторони лежали обпалені тіла і сильно обгорілі люди, які безладно попадали зі стіни, поряд з приголомшеними Бернардом і Піреліусом, які залишилися разом після вибуху на стіні і після падіння.

— Утворити стрій! — закричала Амара до легіонерів, але вона навіть не була впевнена, що молоді люди її почули. Вона виділила серед них одного з молодих чоловіків в шоломі сотника і лайнулася:

— Центуріон! Тримайте ворота!

Юнак розгублено перевів погляд з воріт, які руйнували, на неї — у нього були розширені очі і тремтіли губи.

— Слухай команду! — проте він хвилювався, і здавалося, що його ніхто не слухав. — Приготуватися до бою!

Амара з відчаєм подивилася в іншу сторону. — Піреліус! — закричала вона. — Вставайте! Легіону потрібен командир!

Піреліус, без шолома, який зірвало з його голови, з обпаленим майже до шкіри волоссям з одної сторони, дивився на неї з порожнім незрозумілим виразом.

Молдий марат проліз через залишки воріт першим, він тримав у руці кам'яну сокиру з довгою ручкою, і ступив у двір.

Часу не залишалося. Якщо марати отримають контроль над воротами, вони наводнять гарнізон, і користуючись чисельною перевагою, придушать захисників Алери. Хоча її голова все ще крутилася і боліла спина, Амара кинулася до проламаних воріт.

Ніби зі сторони вона почула свій пронизливий крик, коли воїн-марат повернувся до неї лицем і по широкій дузі поніс сокиру, щоб поранити її стегна. Але вона скористалася Циррусом і підстрибнула, не змінюючи напряму руху і полоснула марата мечем на рівні очей. Гостра сталь леза врізалася в обличчя марата, але коли він осідав на землю, один з величезних птахів теж прорвався через ворота.

Амара спробувала ухилитися від напрямку польоту, але звір швидким рухом дзьоба схопив її ліву руку з раптовою силою. Біль пройшла через неї, і вона зрозуміла, що тільки кольчуга врятувала її від відривання руки по лікоть. Птах хитав головою з несподіваною силою — вліво та вправо — кидаючи тілом Амари як лялькою, поки вона не зуміла вивернутись і мечем порізати товсту шию біля її початку, викликавши хриплячий крик і змусивши птаха відкинути її від себе.

Ще один марат ліз крізь ворота, але поранений хедбан у люті накинувся на нього, і, погрожуючи міцним дзьобом, загнав марата назад. Амара знову скрикнула і коли птах повернувся до неї, занурила меч у живіт птаха і витягнула з поворотом, удар змусив звіра упасти на землю, дряпаючи каміння двору кігтями і дзьобом.

Поки Амара переводила дух, черговий марат проліз крізь пролом. Він метнувся в іншу сторону, ще мить, і за ним пролізла худа молода жінка зі старою алеранською шаблею в руці. Маратка напала на Амару, цілячись у лице, і курсор відбила удар, але тут її сильно вдарив у бік перший зловмисник, впавши на землю разом з нею.

Вона почала боротися з ним, видавши лютий, безнадійний крик, але він схопив і прикріпив її руку з мечем до землі. А потім підняв кулак, його обличчя було безжальним, і вдарив її у лице, приголомшивши на мить і змусивши замовкнути. Потім він сказав щось своєю гортанною мовою, задоволеним тоном, і схопив за волосся, щоб повернути голову Амари до жінки, яка підняла стару шаблю для удару вниз.

Вони хочуть оскальпувати мене, подумала Амара. Вони хочуть взяти моє волосся.

Почувся раптовий крик, у якому було більше страху ніж люті. Воїн-марат відстрибнув від Амари, а його супутниця уже повернулася і вступила в бій з раптовим, безрозсудним нападом одного з молодих легіонерів. Юнак змахував і рубав повітря легіонерським мечем, більше з елементарної люті та відчайдушності, ніж у справжньому нападі, але, у всякому разі, відволік увагу від Амари.

Він повернувся до інших молодих легіонерів, і Амара впізнала у ньому молодого чоловіка, який вартував біля воріт за день до цього — через пурпурний синяк на його щелепі.

— Вперед! — прокричав він до товаришів. — Чи ви збираєтеся стояти там, поки б'ються жінки? — Він повернувся до своїх супротивників з криком, — Рива за Алеру! — і знову напав на ворога.

Один, потім два, потім ще кілька легіонерів подалися вперед з різкими лютими криками, з'єднуючись разом у щит, який зупинив приплив маратів, які вже пролізти через розбиті ворота. Але молоді легіонери, хоч і діяли разом, почали крок за кроком відступати.