TextBook Фіделіас почекав, поки рослий стелгольдер не сховався наверху сходів, несучи когось, загорнутого в ковдру. Колишній Курсор оглянув зал. На даний момент він і його товариші були одні. Він нахмурився і повернувся до Одіани та Олдріка.
Олдрік стояв, роздивляючись зал, і бубонів:
— Ну, мені цікаво, що це все означає.
— Все досить очевидно, — сказав Фіделіас. Він подивився на Одіану.
— Страх, — прошепотіла вона, дрімаючи, і нахилившись ближче до Олдріка. — Раптовий страх від впізнавання.
— Амара. — Фіделіас кивнув. — Вона тут. Це була вона.
Олдрік підняв брови.
— Але він не обертався. Ви не бачили її обличчя.
Фіделіас кинув на Олдріка зневажливий погляд і придушив сильне роздратування.
— Олдрік, будь ласка. Ви очікуєте, що вона повісить на дверях табличку, що вона тут? Все співпадає. Три пари слідів — хлопчика, стедгольдера і її. Вона кульгала. Ось чому він її поніс.
Олдрік зітхнув.
— Гаразд. Я піду та вб'ю цих двох, і ми можемо про це забути. — Він повернувся і поклав руку на свого меча.
— Олдрік, — прошипів Фіделіас. Він схопив руку мечника вище ліктя і ніби вріс у землю, запозичвши силу у своєї фурії. Він притримав мечника і не дав йому вирвати руку.
Олдік подивився на руку Фіделіаса і розслабився.
— В чому справа? — спитав мечник. — Фіделіас, не можна, щоб вони з'явилися у Грема. Без елемента раптовості вся кампанія піде коту під хвіст. Ми прийшли сюди, щоб знайти стедгольдера та хлопчика, який бачив нашого друга Ацурака, і вбити їх. А якщо тут ще й агент Корони, ворон її візьми, то тим краще.
— Любий, — сказала Одіана. — Ми досі не знаємо, де цей хлопчик, чи не так? Якщо ти підеш і вб'єш цю маленьку потвору прямо зараз, невже стедгольдер стоятиме мовчки? І тоді тобі доведеться і його вбити. І когось ще нагорі. І всіх людей тут… — Вона облизала губи, її яскраві очі зблиснули, і вона спитала Фіделіаса: — Чому ми не повинні зробити це знову?
— Пам'ятайте, де ви знаходитесь, — сказав Фіделіас. — Це найнебезпечніший район королівства. Сильні фурії, небезпечні як звірі. Це не старі плантації десь у Амаранті. Ця земля породжує сильних чаклунів. Ви бачили, як той хлопець управлявся з гарпами? І це він заспокоїв наших коней, коли вони занервували — не я. І він зробив це без особливого зусилля. А він лише хлопець. Подумай над цим.
Олдрік знизав плечима.
— Вони не носять зброї. Вони стедгольдери, а не воїни. Ми можемо вбити їх усіх.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фурії Кальдерона» автора Джим Батчер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 17“ на сторінці 1. Приємного читання.