РОЗДІЛ 27

Фіделіас зупинився, щоб віддихатись, коли він і Олдрік вийшли з лісу на північному сході від Бернардгольда і досягли тракту, який вів у Долину, і в остаточному підсумку до гарнізону. Його ноги, хоча він і обгорнув їх віддертими смужками від свого плаща і постійно дивився, щоб фурія полегшила його шлях, боліли просто нестерпно. Одного болю було достатньо для того щоб зупинитися, навіть без втоми від надто довгої прогулянки, коли вони шукали посильних до графа.

Фіделіас сів на плоский камінь біля дороги, тоді як мечник неспокійно ходив біля нього туди-назад.

— Я цього не розумію, — сказав він. — Чому ти просто не понесеш нас, як раніше?

— Тому що ми не були на дорозі, - сказав Фіделіас крізь стиснуті зуби. — Прогулянка на земній хвилі по дорозі проста. Використання фурії у лісистій місцевості без знання ландшафту межує з самогубством.

— Отже вони можуть це зробити, а ти не можеш.

Фіделіас придушив гострий коментар.

— Так, Олдрік.

— Це жорстоко.

Фіделіас похитав головою.

— Ми не зможемо їх догнати. Він залишив по собі півдюжини помилкових слідів і почекав, поки ми не вибрали однин з них, а тоді підняв хвилю і пішов.

— Якби у нас були коні…

— Ні, - прямо сказав Фіделіас. Він підняв ногу і розгорнув тканину.

Олдрік підійшов до нього. Він подивився на ногу і злякався.

— Ворон, старий. Ти хоч відчуваєш їх?

— Так.

Олдрік опустився навколішки і розгорнув трохи більше тканини, оцінюючи травми. — Погіршується. Там ще більше напухло. Якщо ви продовжите, ви втратите їх.

Фіделіас загримів.

— Ще є час. Нам потрібно… — Фіделіас повернувся, щоб побачити, як Етана відчайдушно танцює на найближчому дереві. Він кинув очима на дорогу на захід від них. — Олдрік, — Фіделіасу вдалося зберегти свій голос. — Два чоловіки на дорозі, йдуть до нас. Легіонери, обидва озброєні.

Олдрік вдихнув повітря, на мить заплющивши очі.