РОЗДІЛ 46

Таві прокинувся у ліжку, в кімнаті Бернардгольда, якою користувалися, коли були додаткові гості. Він відчував себе втомленим, спраглим, але, крім м'якої болі, не відчував нічого серйозного. Він порухав ногами і відчув на собі якісь короткі бриджі.

— Я не знаю чому, — голос дядька пролунав поруч ліжка. — Вона нахилилася над мною, і я думав, що вона збирається перерізати мені горло. Замість цього вона закрила рану. Сказала, що вона не хотіла, щоб я кровоточив і помер.

Голос Амари трохи збоку передав її недовіру.

— Вона сказала ще щось?

— Так. Щоб я передав Ісані, що вони у розрахунку.

Таві сів і озирнувся. Його дядько сидів на своєму ліжку, його обвивали білі пов'язки, ховаючи живіт аж під груди. Він виглядав блідим, схудлим і синяки всіювали його плечі та бобру половину обличчя, але він посміхнувся, побачивши Таві.

— Добре. Ми думали, що ти будеш спати до кінця тижня.

Таві радісно скрикнув і кинувся до дядька, міцно обіймаючи його.

Бернард засміявся.

— Обережно, обережно. І делікатно — Його руки відвели Таві і обійняли його знову. — Добре бачити тебе, хлопче.

Амара, одягнена в блузку і спідницю темно-коричневого відтінку, посміхнулася йому.

— Привіт, Таві.

Він обмінявся з нею посмішкою та повернувся до Бернарда.

— Але як? — запитав Таві. — Як ви врятувалися?

— Одіана, — сказав Бернард. — Це та водна чаклунка, яка напала на тебе у річці. Твоя тітка врятувала її від дечого, що робив з нею Корд. Вона ховалася серед трупів біля стіни. Вона мене врятувала. Кульгавого теж.

Таві похитав головою.

— Мені все одно, хто це зробив, адже ви живі.

Бернард знову засміявся.

— Живий, — сказав він, — І голодний. А ти?