РОЗДІЛ 3

— Ти хочеш їх, у всякому разі, - сказав Бернард. Він похитав головою, з усмішкою, що ще тривала в його очах і на лиці. — Я зробив одну чи дві дурні речі, щоб справити враження на дівчину в свій час.

— Чи варто було їх робити?

Усмішка Бернарда трохи зів'яла, але було таке враження, що він не розгубився, а просто заглибився у щось, що існувало лише в його пам'яті. Бернард ніколи не говорив про свою мертву дружину, чи їхніх дітей, які також померли.

— Так. Кожен синяк і кожну царапину.

Таві ніби прийшов до тями.

— Ви думаєте, Біттан винен?

— Швидше за все, — сказав Бернард. — Але я можу помилятися. Доки ми не почуємо, що кожен з них говорить, ми повинні тримати розум відкритим. Він не зможе збрехати твоїй тітці.

— Я можу.

Бернард засміявся.

— Ти набагато розумніший, ніж Біттан. І маєш життєву практику.

Таві посміхнувся до дядька. А тоді сказав:

— Дядьку, я можу знайти овець. І зроблю це.

Бернард розглядав Таві якусь мить. А потім кивнув на дорогу.

— Доведи це, хлопче. Покажи мені їх.