РОЗДІЛ 3

— Ворон тебе побери, Бернард. Що ти собі думаєш?

Бернард дружньо махнув рукою до Корда, але Таві відзначив, що в іншій він тримає лук разом з уже вкладеною стрілою.

— Маленька неприємність, — сказав він. — Я прийняв твого хлопчика за якогось грабіжника, який ховається при дорогозі, щоб грабувати мандрівників.

Очах Корда звузилися.

— Ти мене в чомусь звинувачуєш?

— Звичайно, ні, - посміхнувся Бернар, але його посмішка не торкалася очей. — Це просто непорозуміння. Спасибі великим фуріям, ніхто не постраждав. — Він зупинився на мить, і його посмішка зникла, після чого він тихо додав, — я б не хотів, щоб хтось постраждав на моїй землі.

Корд рикнув, звук був більше звірячий, ніж людський, і зробив крок вперед. Земля під його ногами гула і коливалася, неспокійні маленькі грудки піднімалися і падали, ніби прямо під поверхнею повзла велика змія.

Бернард продовжував дивитися на Корда, не рухаючись з місця, і не міняючи виразу свого обличчя.

Корд рикнув знову, з видимим зусиллям заспокоївши свій гнів.

— Одного дня я з тобою зустрінусь, Бернард.

— Не ричи так, Корд, — відповів дядько Таві. — Злякаєш хлопчика.

Корд подивився на Таві, і той почувся раптово незатишно під цим напруженим і злісним поглядом.

— Він ще не знайшов свою фурію, чи ти нарешті визнаєш, що він таки непотрібний маленький виродок?

Ці злі слова пробили Таві, як шип, і він відкрив рота, щоб дати розгнівану відповідь.

Бернард поклав свою руку на плече Таві і сказав:

— Не хвилюйся за мого племінника. — Він подивився на Біттана. — Зрештою, у тебе є й інші проблеми. Чому б вам не сходити до стедгольда? Я впевнений, що Ісана щось для вас приготує.

— Ми трохи посидимо тут, — сказав Корд. — Може, з'їмо невеликий сніданок.

— Зрозуміло, — відповів Бернард і подався далі до мосту. Таві послідував за ним — майже торкаючись спини дядька. Бернард ігнорував Корда, поки вони не перетнули місток.

— Ще одне, — сказав Бернард, подивившись через плече. — Я забув сказати, що Ворнер прибув ще минулої ночі, Корд. Його сини зараз у відпустці з легіонів, провідують батька.

— Подивимося, — відізвався Біттан. — Ми порвемо їх на раз.