РОЗДІЛ 3

Таві винувато покосився на дядька і почервонів.

— Я думаю, вона десь знайшла кущ.

— Ясно. Вона ще не досягла шлюбного віку, і занадто безвідповідальна, щоб піклуватися про дитину, і надто молода, щоб носити квіти-дзвіночки. Як думаєш, вона знайде кущ знову?

— Ні, мем.

— Відмінно, — сказала Ісана досить строго. — Ми обговоримо це питання, коли ви повернетеся.

Таві зітхнув.

Бернард ледь стримувався від сміху, поки водна скульптура опускалася назад у струмок. Розмова з Ісаною закінчилася.

— Не дівчина, так? Я думав, що це Фред гуляє з Беріттою.

— Він і гуляє. — Таві зітхнув. — Вона, напевне, носить квіти через нього. Але вона попросила мене нарвати дзвіночків для неї, і… ну, мені здавалося, що це не займе багато часу.

Бернард кивнув.

— Помилок не потрібно соромитися, Таві, якщо ти на них навчаєшся. Я думаю, що ти вже достатньо розумний, щоб подумати про це, як про урок правильного вибору пріоритетів. Так?

Таві нахмурився.

— І що?

Бернард усміхався.

— Що ти дізнався сьогодні вранці?

Таві перся поглядом у землю.

— Що від жінок лише проблеми, дядьку.

Бернард відкрив рота і зайшовся раптовим, веселим ревом. Таві підняв очі на свого дядька і теж невпевнено посміхнувся. Очі Бернарда сміялись.

— Ох, хлопче. Це лише половина правди.

— А яка інша половина?