РОЗДІЛ 34

Ще десятки запитань пройшли через розум Таві, перш ніж він зрозумів, що він нічого не робить, окрім як втрачає час. Він не мав потрібних відповідей на будь-яке з питань, і не отримає їх, якщо і далі буде стояти — все, що він отримає — це стане теплішим. І більш вразливим.

Таві зосередився на диханні, готовий втекти, якщо план піде не так, хоча він і знав, що його шанси втекти з серця лісу дійсно були незначними. Тепер Таві чекав… Нічого не відбувалося.

Він відчув, що його серце починає стукати і ним поволі оволодіває паніка. Що коли Кетай відмовилася від нього і своєї частини плану? Можливо щось пішло не так? Що коли її знайшли і вбили, перш ніж закінчився час? Чи може вона не вміє рахувати до п'ятсот? Що сталося?

Таві залишився і продовжував рахувати, вирішивши дати їй ще сотню на рахунок, а потім втікати.

Але майже одразу ж тишу та спокій воскового лісу порушила симфонія свистячих звуків. Якби Таві не бачив на власні очі, він ніколи б не повірив, що так багато Хранителів могли бути настільки близько від нього, а він не знав про них. Вони вилазили звідусіль, з кожної поверхні, де світився воск, вириваючись навіть з лісової підлоги, падаючи з сяючих гілок покручених дерев, вибігаючи з входу до Великого дерева. Їх було сотні, і цілий потік рвонув у одному напрямі, зі свистом та клацанням, а також зі скрипом шкірястих тіл, що терлися одне до одного.

Таві завмер. Це було все, що він міг зробити, щоб уникнути зустрічі з ними на повній швидкості. Один з охоронців пробіг повз нього, торкнувшись тканини його просоченого водою плаща.

Всі вони бігли в одному напрямку — протилежному від мотузок, які вели до світу нагорі. Кетай зробила свою роботу, вирішив Таві. Мабуть, вона рахувала трохи повільніше, ніж він. Вона використала половину олії з тої, що залишилися, щоб запалити вогонь, який привабив би Хранителів. Якщо з нею все було гаразд і вона дотримувалася плану, то зараз вона ховається під тканиною, прямуючи до мотузок.

Останній Хранитель вибіг і зник за стовбурами дерев. Все, що залишилося Таві, це виконати свою частину плану.

У горлі зібрався клубок, а ноги стали ватними, ніби хтось просто витягнув з них м'язи та сухожилля. Він злякався, що вони можуть у будь-який момент підламатись і він опиниться на восковій поверхні. Він намагався втримати дихання, зробити його повільним і тихим, щоб переконатись, що його переляк не призвів до жодних наслідків, які Охоронці могли б зафіксувати, і пішов вперед, у стовбур дерева.

Всередині віск не був розлитий гладким шаром по підлозі і стінах — він був скинутий, навалений і нагромаджений купами, як пшениця в житниці. Великі круглі нарости облягали стіни або накладалися один на одного, як луска якогось великого і яскравого звіра. Таві якусь мить дивився на них в плутанині і нерозумінні. Все було красиво, химерно, виготовлено чужорідним способом — і дивно і тривожно захоплювало.

Він відвів очі від однієї з складних структур і перемістився ближче до стіни, де, як йому здавалося, у нього буде менше шансів зустрітися з якимось випадковим Хранителем, і можна було роззирнутись, намагаючись зорієнтуватися всередині, як описала йому Кетай.

Він просунувся глибше в оманливо спокійну серцевину дерева, навколо купи, яка виглядала як великий мурашник, і пройшов по невеликому майданчику з наростами, під якими могла міститися ще одна тисяча Хранителів, які зараз тихо дрімали під поверхнею.

Він знайшов гриби в кільці у центрі дерева, як і казала Кетай. Вони росли на химерному нарості висотою у два людських рости, який виглядав як маленький будинок. Наріст пульсував зеленавим світлом, і Таві здалося, що всередині нього він бачить якусь темну тінь когось стрункого.

Він наблизився, страх охопив його, як крижана ванна, яка холодила навіть гірше, ніж просочена водою тканина, яку він носив. Коліна почали підгинатися, а дихання, незважаючи на всі його зусилля, виходило з хрипом.

Кетай доволі красива, раптово подумав він. Незважаючи на те, що вона була дикункою, на її обличчі, в її очах було щось, що інтригувало. Якби вона не була одіта в порваний халат (який насправді був ганебно коротким, подумав він), вона могла би виглядати більше як дівчина, і менш дико. І він почав уявляти її без халата. Якби він сказав їй залізти у воду ще далі, вона могла би підняти його ще вище. Ця думка змусила його щоки запалати, але не зникала, заманюючи своєю екзотичною привабливістю.

Таві струсонув головою. Що з ним таке? Він повинен бути обережним і набрати грибів Благословення. У темних грибів під шляпками були колючі шипи, сказала Кетай, одного разу вона вколола руку і та не заживала кілька місяців.

Він подивився вгору і навколо, але не побачив жодних Охоронців. Це могло бути ілюзією, він знав, що їх може бути з десяток у межах досяжності його рук. Але як би йому не було страшно, доведеться ризикнути.

Зрештою такою була історія його народу. Алеранці ніколи не давали страхові чи невдачам стримати їх від подолання труднощів. Їхні найдавніші історії, як колись йому розповів дядько, сягали тих часів, що камінь, на яких вони були записані, був зточений і вивітрений непогодою. Вони приїхали до Карни з іншого місця, великим племенем у кілька тисяч людей, і виявили, що весь світ навколо ворожий до них. Вони подолали льодовиків, і дітей Сонця, які мали фортецю в лісових джунглях, вигнали маратів і канімів, на що пішло кілька століть, щоб претендувати на землі Алери як на свої власні. Вони заволоділи морями навколо свого дому, відігнали льодовиків далеко у північні сніги, перемогли маратів у кількох великих битвах. З їхніми фуріями та кмітливістю алеранці запанували у цьому світі, і жодна інша раса чи народи не могли претендувати на перемогу над ними.

Таві струснув головою і кілька разів моргнув очима. Він, мабуть, застиг майже на цілу хвилину, коли його рука протяглася до першого гриба, і стояв не рухаючись. Що з ним таке?

Волосся на шиї різко піднялося, коли він дотягнувся до найближчого гриба. Він поспішив, важко дихаючи, зрізав один, а потім ще один, і обережно поклав їх в сумку на поясі.